Особливості сімейної ігротерапії

ЛЕКЦІЯ 8. Ігрова сімейна психотерапія

1. Особливості сімейної ігротерапії.

2. Участь батьків у процесі ігротерапії.

3. Проблеми в сімейній ігротерапії.

У сімейній ігровій терапії поєднуються техніки ігрової терапії та системний підхід у роботі з сім’ями, у яких є діти з поведінковими чи емоційними порушеннями. У ній також враховується, що прояв переносу у цих сім’ях фокусується уже не стільки на особистості психотерапевта, скільки на членах сім’ї. Методи сімейної психотерапії спрямовані на те, щоби інтегрувати дитину у сімейний контекст та уникнути при цьому формування його емоційної залежності від психотерапевта, який рано чи пізно повинен перервати з нею стосунки. Тим не менше, Т. Форгерті вважає, що «кожного разу, коли терапевт стає для дитини значущою особою, ніж батьки, він завдає їй шкоди».

У сімейній психотерапії, беручи участь у сесіях разом з членами сім’ї, дитина відчуває свою цінність. І діти, і батьки вчаться позитивно реагувати один на одного. Екштейн вказує на необхідності введення в психотерапевтичну практику гри з ідеями. Він вважав, що відчуття, які пов’язані з грою допомагають створити «простір» для актуалізації та вирішення проблем. Це справедливо як у роботі з сім’ями, так і в роботі з дітьми чи дорослими в індивідуальні терапії.

Приступаючи до психотерапії, спеціаліст виходить із заявлених сімейних проблем, які стосуються окремих її членів. Лише тоді, коли сім’я буде готова до цього, він формулює ці проблеми як спільні. Особливу складність може становити для терапевт перехідний період, коли сім’я поступово, через участь дитини у грі усвідомлює те, що це саме так.

Під час розкриття сімейної таємниці батьки починають бачити зв’язок між проявами порушеної поведінки дитини й сімейними проблемами. Психотерапевт тут виступає у ролі «буфера», який дозволяє пом’якшити реакції дітей і батьків, коли вони усвідомлюють глибинні проблеми сім’ї.

Сімейна ігрова терапія визнає, що позитивний ефект впливу батьків на емоційний стан дитини – навіть із врахуванням властивих їм психологічних недоліків – у випадку їх участі в психотерапевтичному процесі особливо значуща.

Сімейна ігрова психотерапія має переваги над традиційною сімейною психотерапією. Маленькі діти не можуть брати участь в традиційній сесії, оскільки погано володіють мовою. Беручи участь у бесіді дорослих, вони швидко втомлюються. Сімейна ігрова психотерапія дає батькам можливість бачити як в символічній грі дитини проявляється її ставлення до них. Крім того, ігрова психотерапія актуалізує вербальну експресію дитини.

Гра створює безпечну дистанцію, яка дозволяє членам сім’ї стати більш відвертими. Без цього дитині важко виразити свої почуття, пов’язані з батьками, оскільки це могло бути пов’язано зі страхом покарання. У момент гри дитина найбільш спокійна й відкрита для вивчення її внутрішнього світу. Участь батьків чи психотерапевта у спільній грі не подавляє експресію дитини, дитина починає більше довіряти їм. Самі ж батьки можуть краще зрозуміти почуття дитини. Гра дозволяє виявити неусвідомлені страхи і тривоги батьків, які відображають емоційно насичені спогади їх дитинства. Водночас участь батьків у дитячій грі під час психотерапії не тільки забезпечить більш високий рівень емпатії до дитини, але дозволить пережити почуття, пов’язані з їх ставленням до власних батьків.

Гра у сімейній психотерапії є безпечним інструментом, який приносить почуття глибокого задоволення. Супроводжуючись обговореннями, вона допомагає зняти напругу, яка з’являється у певні моменти сесії. І діти, і дорослі можуть у ній знайти віддушину, коли зачіпаються найбільш значущі проблеми і таємниці сім’ї і коли її члени ще не готові до відвертого обговорення. Завдяки грі, батьки краще розуміють переживання дитини. Вони також починають розуміти, що порушення, які є у дитини, відображають її неусвідомлену спробу допомогти сім’ї. Беручи участь у ігровій сімейній психотерапії, дитина починає відчувати, що її вчинки являють собою спробу допомогти батькам у вирішенні їх внутрі- та міжособистісних проблем. Починаючи зі спроб допомогти дитині, сімейна психотерапія стає каталізатором спільних пошуків членами сім’ї способів вирішення їх спільних проблем.

У сімейній ігровій психотерапії перші сесії – це пояснення батьків, хто і чому із членів сім’ї повинен бути основним «пацієнтом». Основне завдання першої сесії полягає в тому, щоб перемістити фокус уваги з одного з членів сім’ї на всю сім’ю в цілому. Водночас учасникам пропонуються основні правила поведінки і висуваються вимоги. Підкреслюється, що дитині дозволяється виражати весь спектр емоцій, щоб вона не боялася бути за це покараною вдома. Психотерапевт говорить і батькам, і дитині, що під час роботи не буде необхідності у збереженні сімейних таємниць і що взаємна довіра і відкритість дуже важливі для її успіху. Обговорення цих основних умов роботи у присутності дитини дозволяють їй переконатися в тому, що вона, і батьки будуть надійно «захищені» психотерапевтом протягом усього лікування. І для психотерапевта, і для батьків важливо зрозуміти, що гра відображає особливості сприйняття дитиною оточуючого світу і що її погляд на світ при цьому зовсім не повинен співпадати з поглядами інших членів сім’ї і тому вона може не боятися критики зі сторони дорослих.

Хоча психотерапевт буде спершу орієнтуватися на проблеми дитини, про які йому повідомили батьки, вони поступово прийдуть до розуміння того, що і самі причетні до цих проблем. Психотерапевт попереджує, що в сім’ї можуть появитися нові проблеми після того, як поведінка дитини стабілізується, і тому не слід заспокоюватися після перших успіхів терапії.

Допоки спеціаліст обговорює з батьками вихідні умови роботи і отримує від них відомості про сім’ю, дитина гра, слухає, чуйно реагує на поведінку й висловлювання дорослих. Далі психотерапевт починає взаємодіяти з дитиною на її рівні. Вони спільно створюють генограму, позначаючи значущих осіб, домашніх тварин, улюблені іграшки. Іноді остання можуть розкрити таємниці дитини. Можна дитину попросити розповісти про батьків. Наприклад, чим займається твій тато? Що любить твоя мама? Чим ти схожий на батька? Діти охоче розказують про погані якості батьків і терапевт може спробувати перевести фокус уваги дитини на їх позитивні сторони.

Під час сесії психотерапевт просить батьків бути уважними до дитини і брати участь по можливості у її грі. Вони не повинні критикувати її, робити зауваження. Якщо до відомої гри придумуються нові правила, батьки їх повинні прийняти. Психотерапевт також може попросити батьків пояснити дії дитини під час гри. Однак коментарі спершу повинні бути емоційно нейтральними і демонструвати прийняття дитини батьками. Вони повинні в першу чергу стосуватися того, що відчуває дитина в той чи інший момент гри («ти, здається, розсердився, що я тобі відразу не відповіла»).

Іноді дитина утримується від гри, але погоджується поговорити. Тоді психотерапевт пробує розпочату гру, говорячи: «Давай спробуємо пограти разом». Дитина при цьому відчуває тривогу і відмовляється брати іграшки, тому психотерапевт намагається залучити дитину до гри пізніше, коли тривога зменшиться.

Участь у грі батьків дозоляє уникнути зв’язаної з батьківськими проекціям надто сфокусованої на дитині уваги. Батьки здатні переносити сімейні проблеми на дитину. У спільній грі дитини і батьків терапевт повинен виконувати активну роль і спрямовувати хід розвитку подій. Якщо на сесії присутні обоє батьків, починати грати з дитиною слід тому, хто з нею у менш тісніших стосунках. В подальшому слід рекомендувати батькам хоча б 10 хв. в день грати з дитиною.

У ході спільної гри терапевт коментує реакції дитини як для неї самої, так і для батьків. М. Кляйн підкреслює, що прості коментарі надзвичайно важливі для лікування. Вони допомагають дитині усвідомити свої почуття і дії. У сімейній ігровій терапії спеціаліст використовує більш позитивну систему для позначення дій та почуттів дитини, яка відрізняється від тієї, до якої звикли батьки. Після цього батьки починають сприймати дитину в більш позитивному світлі.

Під час проведення першої сесії доцільно дозволити дитині грати вільно. Однак, коли терапевт зрозуміє джерело проблем дитини, для того, щоб перевірити правильність своїх припущень, він може використати структуровані техніки. Останні дозволяють вивчати той матеріал, який знаходиться у витісненій свідомості. Хоча можна їх і не використовувати, якщо дитина добре грається самостійно і йде на контакт. Дані техніки дозволяють зосередитися на виявлених проблемах. Психотерапевт моделює ситуацію, яка могла бути причиною прояву чи збереження невротичного симптому. Структуровані техніки дозволяють виявити суть проблеми ї зробити її доступною для спостереження та аналізу. Психотерапевт слідкує за змістом і формою гри, вербальною і невербальною експресією учасників, характером взаємостосунків.

На доповнення до структурованих технік можна використовувати техніки складання історій, що особливо є іншим у роботі з сім’єю. Дитина складає розповідь, терапевт допомагає їй. Далі повторює її від початку до кінця, використовуючи альтернативне завершення або формулює її основний висновок. Можна залучити до цього батьків.

Дата добавления: 2014-01-07