Типи співробітництва на кордонах

Транскордонне співробітництво	Міжрегіональне співробітництво	Транснаціональне (міждержавне) співробітництво
- пряме співробітництво сусідніх прикордонних регіонів, між регіональними і місцевими владами вздовж кордону у всіх сферах життя, яке включає всіх зацікавлених суб’єктів; - більш організоване завдяки тривалій традиції співпраці (регіональна – локальна); міжгалузеве в рамках Асоціації Європейських Прикордонних Регіонів (AEBR)	- співробітництво між регіональними і місцевими владами переважно в окремих секторах (не у всіх сферах життя) і за участі лише деяких суб’єктів; - недостатньо організоване через коротку традицію співпраці; - міжгалузеве в рамках Асамблеї Європейських регіонів (AEBR)	- співробітництво між країнами (іноді дозволяючи регіонам брати участь) стосовно реалізації великих транскордонних проектів, спрямованих на міжрегіональний розвиток; - організаційна структура ще недостатньо розвинена; - міжгалузевість рідко організована, але наявні певні досягнення в рамках міжнародних організацій (наприклад, Ради Європи)

Дана типологія є певним орієнтиром для українських спеціалістів, політиків та державних службовців, оскільки необізнаність та відсутність чіткого розуміння різниць між типами співробітництва на кордонах нерідко призводить до підміни загальноприйнятого в Європі поняття транскордонне співробітництво.

Також існує хибна думка щодо ототожнення понять “транскордонне” і “прикордонне співробітництво”. Прикордонне співробітництво – це співробітництво на прикордонних територіях двох сусідніх держав з метою розвитку співробітництва у різних, означених відповідними угодами, сферах (наприклад, структури прикордонного співробітництва – польсько - словацька “Татри”, польсько - чеські “Сілезія”, “Прадід”, “Цешинський Сльонськ” тощо).

Прикордонне співробітництво (ПКС) як форма співпраці, яка виникає між прилеглими територіями суміжних країн, що характеризуються високим рівнем інтегрованості економік, а їх взаємовідносини набувають міжрегіонального характеру, що сприяє зростанню товарообігу, розширенню міжнародного поділу праці та кооперації виробництва.

Транскордонне співробітництво в Україні здійснюється під впливом європейських програм країн – сусідів та є дієвим інструментом для формування євроінтеграційної політики в державі. Пріоритетними програмами розвитку транскордонного співробітництва на сучасному етапі є INTERREG, PHARE та TACIS.

Програма регіонального розвитку INTERREG – це програма Євросоюзу з підтримки прикордонних територій своїх та суміжних країн, а також міжрегіонального співробітництва. INTERREG - I – прикордонне співробітництво (стимулювалося всередині ЄС, особливо в периферійних регіонах країн європейської спільноти, де були започатковані спільні підприємства та територіальні структури, наприклад, єврорегіони). INTERREG - II, сприяє міжрегіональному співробітництву відповідно до якої зростає кількість контактів поза кордонами Євросоюзу у галузі регіонального планування і охорони навколишнього середовища. INTERREG - III – більш широка програма з міжрегіонального співробітництва, яка діятиме у 3 - ох напрямках:

– INTERREG - III - “A” – спрямована на прикордонне співробітництво між суміжними територіями з метою сприяння розвитку зовнішніх кордонів Європейського співтовариства;

– INTERREG - III - “B” – стосується транснаціонального (міждержавного) співробітництва;

– INTERREG - III - “C” – передбачає посилення міжрегіонального співробітництва.

Фінансова і технічна допомога з боку Євросоюзу надається за допомогою програм PHARE та TACIS. Важливе місце належить масштабній програмі допомоги PHARE, яка є головним каналом фінансового та технічного співтовариства ЄС з країнами Центральної і Східної Європи. Головна мета – надання фінансової допомоги цим країнам у вирішенні багатьох регіональних проблем. Поряд з цією програмою для підтримки транскордонного співробітництва зі східноєвропейськими країнами розпочала свою діяльність менш масштабна у фінансовому відношенні програма TACIS, яка бере свій початок від Програми технічної допомоги СРСР, започаткованої Протоколом від 2 серпня 1991 року. Після розпаду СРСР, Програма отримала назву TACIS. 11 лютого 1992 року Україна разом з іншими країнами СНД підписала з ЄС Протокол згоди, де були визначені основні принципи програми для ННД.

Пріоритетними напрямами програми TACIS в Україні були визначені:

– ядерна безпека й охорона довкілля зокрема, підтримка зусиль уряду України, спрямованих на закриття ЧАЕС і будівництво нових електростанцій для забезпечення держави в енергії, а також підвищення безпеки діючих реакторів;

– реорганізація енергетичного сектора; впровадження енергозбереження;

– реструктуризація державних підприємств; розвиток приватного сектора; зміцнення фінансової системи;

– підвищення ефективності аграрного сектора, розвиток харчової промисловості;

– допомога у створенні сучасної транспортної інфраструктури;

– адміністративна реформа; розвиток людських ресурсів; освіта.

Відзначимо, що за рахунок міжнародної програми TACIS було виділено 2,9 млн. євро на завершення реконструкції міжнародного пункту пропуску “Тиса” (Закарпатська область), що забезпечило його оснащення комп’ютерною мережею та сучасними засобами технічного контролю.

Наразі діє також транскордонна програма Європейського інструменту сусідства та партнерства (ENPI), яка є спільною для України, Словаччини, Угорщини та Румунії. Основна мета цієї програми – тісна співпраця у галузі економіки та екології.

Запуск нових програм транскордонного співробітництва в рамках Європейського інструмента сусідства і партнерства є однією з найбільш знакових і очікуваних подій у соціально - економічній сфері та громадському житті прикордонних регіонів. Оскільки Україна знаходиться на стику кордонів Європейської спільноти, а сусідні країни є членами даного товариства, розпочалося виконання програм сусідства: “Україна – Угорщина – Словаччина”, “Польща – Україна – Білорусь”, “Україна – Румунія” та КАДСІС, метою яких є підвищення життєвого рівня та суспільно - економічна інтеграція прикордонних територій шляхом тісної співпраці та взаємодії. Україна є активним учасником даних програм. Закарпатська область як цільовий регіон України бере участь у чотирьох програмах сусідства, а саме: “Угорщина – Словаччина – Україна”, “Польща – Україна – Білорусь”, “Румунія – Україна” та КАДСІС, в рамках яких реалізовується цілий ряд проектів соціального, туристичного та економічного спрямування. Зокрема, тільки в рамках Програми сусідства та партнерства “Угорщина – Словаччина – Україна” за кілька років вдалося реалізувати 4 українсько - словацьких проекти: “Чиста вода”, з підтримки словацько - українського співробітництва у галузі підприємництва, з розвитку співпраці у туристичному напрямку, з дослідження стану використання біомаси у прикордонному регіоні. Їхня загальна вартість – понад 1 мільйон євро.

Що ж стосується іншої не менш важливої для України програми транскордонного співробітництва ЄС “Польща – Білорусь – Україна”, то в рамках даної програми подано лише з нашої області більше 20 спільних проектів, у тому числі проект “Поліпшення соціально - економічного розвитку і привабливості польських та українських прикордонних регіонів через розвиток інфраструктури”.

Пріоритетними цілями вищезгаданих програм є підвищення конкурентоспроможності прикордонних територій шляхом модернізації та розбудови інфраструктури, підвищення якості людського капіталу та інституційних форм транскордонної співпраці, а також покращення безпеки на кордонах Європейського співтовариства.

Розвиток процесу розширення і поглиблення транскордонного співробітництва на новому східному кордоні Європейського співтовариства не буде простим і безпроблемним, тому що: – введення країнами європейської спільноти візового режиму спричинило ряд незручностей, насамперед, у вільному пересуванні громадян східноєвропейських країн в західному напрямку; – макросоціальні відмінності суб’єктів і умов транскордонної співпраці значно ускладнюють розвиток транскордонного співробітництва; – інтенсивність розвитку транскордонної співпраці в різних сегментах нового східного кордону буде різною тощо.

6.2. Суть поняття "єврорегіон" та передумови його формування

Багаторічний світовий і, в першу чергу, європейський досвід взаємодії та інтеграції держав показав, що найбільший потяг до інтегрування в міжнародні економічні структури мають прикордонні та приморські території. Зокрема це засвідчує досить висока ефективність діяльності так званих "єврорегіонів".

Єврорегіон - це певний географічний простір, який включає частини територій двох або більше країн, що домовляються про координацію своєї діяльності в економічній, соціальній, культурній та інших галузях суспільного життя. Територіальними структуроутворюючими елементами транскордонних регіонів є, як правило, адміністративно-територіальні райони суміжних країн, що мають спільні кордони.

Перевагами прикордоння є суміжність територій та невелика віддаленість підприємств і організацій - суб'єктів зовнішньоекономічних зв'язків, що вже само по собі є важливим ресурсом до інтегрування. Крім того, у переважній більшості прикордонні регіони характеризуються більш високою, порівняно з іншими територіями, питомою вагою сформованої інтеграційної інфраструктури, в тому числі локальної.

Передумовами до співпраці в соціальному плані є етнічна близькість населення, що проживає на прикордонних територіях, значна частина якого володіє мовою або мовами населення країн-сусід і в, досить високий рівень міясособових контактів, близькість елементів соціальної психології, культури. Вказані фактори є визначальними і в процесі формування транскордонних регіонів.

Ідея становлення транскордонних регіонів була започаткована ще в перші повоєнні роки з ініціативи місцевих органів влади на прикордонних територіях Італії та Австрії. Починаючи з середини 60-х років, окремі контакти в галузі культури переросли у багатогалузеве співробітництво. А в 1978 році представники двох північно-східних областей Італії, чотирьох середньоавстрійських земель, Словенії, Хорватії та землі Баварія зібралися у Венеції з метою створення територіального об'єднання щодо реалізації спільної регіональної політики. Пізніше до Альпійсько-Адріатичної угоди приєдналися ще ряд областей Італії та Австрії, а в 1988 році - п'ять угорських округів. Із вступом у спілку в 1990 році швейцарського району Тіцінобуло завершено формування його територіальної організаційної структури.

Відповідно до договору було створено комісії з питань культури і науки, зв'язку, туризму, водного господарства, державного планування та питань рекреації. Уже за відносно короткий проміжок часу робота комісій дала хороші результати. Було реалізовано ряд спільних проектів, зокрема з будівництва газо- і нафтопроводів, розвитку туризму. Окремі зв'язки, часто спонтанні, на території єврорегіону "Альпи-Адріатика" трансформувалися в конструктивне прикордонне співробітництво на довгостроковій основі, яке дедалі більше впливає на економічне, соціальне і культурне життя в даному регіоні.

Згодом така локальна інтеграція дістала поширення на прикордонних територіях Франції, Швейцарії, ФРН, Бельгії, Скандинавії. Тепер у Європі нараховується понад двадцять регіонів, які досягли рівня транскордонних або наближаються до нього. У них інтенсивно розвивається регіональна інфраструктура. З метою здійснення співробітництва місцевим органам самоврядування делегуються відповідні повноваження центральної влади, розширюється їх самостійність при одночасному збереженні національного суверенітету та системи державної влади.

Показником успішного функціонування єврорегіонів є франко-німецько-швейцарський єврорегіон "Регіо". Він знаходиться між горами Вогезами (Франція), Чорним лісом (Німеччина) та горами Юра (Швейцарія). Особливістю транскордонного об'єднання є те, що в ньому представлені три істотно відмінних між собою варіанти демократичних систем:

- Південний Баден у Німеччині - парламентська демократія з розвинутим федералізмом.

- Верхній Ельзас у Франції - високоцентралізована парламентська демократія.

- Регіон Базеля Нордвестшвайц у Швейцарії - високоде-централізована директивна демократія.

Успішне тристороннє співробітництво на регіональному рівні може бути хорошим прикладом для наслідування. Уже тепер у досить широких масштабах здійснюються передача і обмін новітніми технологіями. Масштабною в межах єврорегіону є маятникова міграція робочої сили. Десятки тисяч жителів прикордонних територій щоденно перетинають кордон, їдучи на роботу в іншу країну. Спільними зусиллями створено центр з підготовки і підвищення кваліфікації менеджерів для країн- учасниць регіонального об'єднання. Досить ефективно функціонує спільне франко-швейцарське підприємство "Євроаеропорт Базель - Мюльхаузен - Фрайбург". На практичну основу поставлено концепцію створення мережі швидкісних потягів "Реджіо", що дасть можливість швидко і екологічно доцільно зв'язати всі центри прикордонного трикутника.

Із 1990-1991 років у створення єврорегіонів включилися посткомуністичні східноєвропейські держави, використовуючи дану форму як один із каналів включення нових демократій у загальноєвропейські інтеграційні процеси. Особливо інтенсивно йде формування єврорегіонів у західному прикордонні

Чехії та Польщі з ФРН. Тут було створено перші транскордонні об'єднання держав - не членів ЄС. У ході переговорів представників місцевих органів влади прикордонних областей Чехії, Польші та ФРН, котрі проходили під егідою Комісії по прикордонних областях ЄС наприкінці травня 1991 року в м. Цвіккау (ФРН), до складу єврорегіону ввійшло сім німецьких і чотири чеських адміністративних райони прикордоння та польське воєводство Єлена ГуРа- У листопаді 1991 року на аналогічному зібранні в м. Хеб (Чехія) закладено підвалини єврорегіону "Егренчіс" у прикордонні Західної Чехії і Баварії. Проводиться активна робота з розбудови єврорегіону "Шумава", який включає чотири німецьких та чотири чеських прикордонних райони. Його специфіка - пріоритет охорони навколишнього середовища.

Дата добавления: 2014-11-09