Основними критеріями оцінки звіту за виробничу практику

Вступ

О.І.Розпутній, Н.В. Букалова, С.І.Пономар

Виробнича практика: Робоча програма для студентів освітньо-кваліфікаційних рівнів: 6.110101 – бакалавр, 7.130501 – спеціаліст, 8.130501 – магістр зі спеціальності “Ветеринарна медицина ” напряму підготовки 1101 – “Ветеринарна медицина. / Д.В.Подвалюк, М.Я.Тишківський, Б.П.Івасенко та ін.; За ред. Д.В. Подвалюка – Біла Церква, 2009.– с.

Викладені завдання виробничої практики студентів факультету ветеринарної медицини освітньо-кваліфікаційних рівнів: 6.110101 – бакалавр, 7.130501 – спеціаліст, 8.130501 – магістр зі спеціальності “Ветеринарна медицина ” напряму підготовки 1101 – “Ветеринарна медицина, її зміст, правила оформлення документації. Додатки містять основні фізіологічні показники тварин, приведені дози лікарських препаратів, основні токсини і їх антидоти. Наведена приблизна тематика тем дипломних робіт.

Рецензенти: професор В.В. Рухляда, доктор вет. наук М.П. Ніщеменко

Практична підготовка студентів аграрних вищих навчальних закладів згідно ст. 43 Закону України „Про вищу освіту” є однією з форм організації навчального процесу та обов’язковим компонентом освітньо-професійних програм для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів. Основним завданням практичної підготовки студентів є забезпечення якісної підготовки фахівців ветеринарної медицини. Під час практики закладаються і закріплюються основи професійної діяльності, умінь і навичок, професійних якостей фахівця. Від якості виконання завдань у період виробничої практики залежить професійне становлення майбутнього фахівця.

Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами і формами організації праці, формування у студентів, на базі одержаних ними у навчальному закладі знань, професійних умінь, навичок, необхідних для прийняття самостійних рішень у реальних ринкових умовах, виховання у майбутніх фахівців потреби систематично оновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.

Зміст практичної підготовки визначається освітньо-професійними програмами, навчальними планами і програмами навчальних дисциплін відповідно до розробленого Міністерством освіти і науки України ”Положення про проведення практики студентів вищих навчальних заходів України” з поступовим адаптуванням до умов Болонської угоди.

Професійна (переддипломна, виробнича) практика – заключна ланка практичної підготовки. Вона проводиться з метою узагальнення і вдосконалення знань, практичних умінь та навичок на базі сільськогосподарських підприємств різних форм власності, лікувальних установ ветеринарної медицини, оволодіння професійним досвідом та готовності майбутнього фахівця до самостійної трудової діяльності, збору матеріалів для написання дипломної роботи.

Основним завданням виробничої практики є безпосередня практична підготовка до самостійної роботи на посадах спеціаліста, поглиблення і закріплення теоретичних знань та практичних навичок із спеціальності та навчальних дисциплін циклу професійної і практичної підготовки, набуття досвіду організаційної, виховної роботи у колективі, уміння працювати з хворими тваринами.

Організація, керівництво та підсумки виробничої практики – виробнича практика студентів проводиться в індивідуальному порядку. Кожен із студентів-практикантів знаходиться у ролі помічника лікаря ветеринарної медицини. Направляються студенти на професійну практику до підприємств, установ і організацій, куди вони після закінчення навчального закладу будуть направлені на роботу, але за умови, що матеріальна база відповідає вимогам практики, а керівництво здійснюватиме кваліфікований фахівець. За наявності вакантних місць студенти можуть зараховуватися на штатні посади, якщо робота на цих посадах задовольнятиме вимоги програми практики.

Студенти мають право самостійно підбирати для себе місце виробничої практики і пропонувати його кафедрам, деканату для укладання відповідних угод (додаток 1).

Для забезпечення виробничої практики студентів деканат факультету за участі клінічних кафедр та з урахуванням зазначених угод формує перелік підприємств і господарств, які можуть забезпечити виконання студентами програми виробничої практики.

Відповідальність за організацію практики у господарстві, підприємстві або організації будь-якої форми власності його керівник покладає на головного спеціаліста або свого заступника, а безпосереднє керівництво – на одного з кваліфікованих спеціалістів, який затверджується наказом. Поряд з цим, для студентів-практикантів на період проходження виробничої практики поширюється правила внутрішнього трудового розпорядку та охорони праці, що діють на підприємстві чи в установі, що є базою практики.

Студенти при проходженні виробничої практики зобов’язані:

– до початку практики в навчальному закладі одержати консультації щодо оформлення всіх необхідних документів;

– своєчасно прибути на базу практики;

– виконувати завдання передбачені програмою практики у повному обсязі;

– виконувати діючі на підприємстві, установі, чи організації правила внутрішнього розпорядку;

– суворо дотримуватись правил техніки безпеки, охорони праці та виробничої санітарії;

– нести повну відповідальність за виконану роботу і її наслідки;

– вести щоденник виробничої практики (додаток 2), який засвідчується керівником практики кожні 10 днів та після її завершення;

– своєчасно скласти диференційований залік з практики.

Звіт повинен містити: відомості про виконання студентом усіх розділів програми практики та індивідуального завдання; акти і протоколи виконаних діагностичних, лікувальних та профілактичних заходів; аналіз господарсько-економічної діяльності бази практики; аналіз виконаної програми практики в цілому та в розрізі навчальних дисциплін; висновки, пропозиції та перелік використаної літератури. На оформлення звіту студенту надається 7 днів у кінці практики із звільненням від усіх видів робіт у цей період.

Звіт практики захищається студентом (з диференційованою оцінкою) в комісії за графіком деканату в умовах бази практики чи у вищому навчальному закладі протягом перших 10-ти днів семестру, який починається після практики.

Студенту, який не виконав програму виробничої практики без поважних причин може бути надано право її повторного проходження за умов, визначених методичною комісією факультету. Студент, який востаннє отримав негативну оцінку з практики в комісії, відраховується з вищого навчального закладу згідно наказу № 93 Міносвіти України.

студента є:

– ступінь здобуття професійних вмінь лікаря ветеринарної медицини на основі теоретичних знань;

– повнота виконання програми практики та її документального підтвердження;

– характеристика студента та оцінка його практичних навичок керівником практики від виробництва;

– професійна грамотність та охайність при веденні щоденника практики;

– глибина аналізу проходження практики;

– дотримання терміну подачі звіту.

Звіт про виконання програми виробничої практики повинен включати всі нижче подані підрозділи. Основою для його написання є щоденник та інша первинна документація (акти, протоколи, плани, зібрані матеріали для написання дипломної роботи). Звіт слід ілюструвати таблицями, діаграмами, схемами, фотографіями та малюнками. В звіті подається всебічна характеристика бази практики, докладний аналіз повноти виконання програми практики, стану організації та ефективності діагностичної, профілактичної та лікувальної роботи в господарстві.

Оцінка визначається комісією у складі двох-трьох осіб за наслідками захисту студентом звіту про практику, при наявності характеристики, щоденника практики, завіреного головним спеціалістом підприємства.

1. Пам’ятка з охорони праці та техніки безпеки для студентів зі спеціальності – “Ветеринарна медицина”, освітньо-кваліфікаційних рівнів: 6.110101 – “бакалавр”, 7.130501 – “спеціаліст”, 8.130501 – “магістр” зі спеціальності “Ветеринарна медицина ” напряму підготовки 1101 – “Ветеринарна медицина

Роботу виконують в спецодязі (халаті, шапочці, фартуху) та спецвзутті (гумових чоботях). Щоб не травмуватися в кишені одягу не можна класти голки, пробірки, заколювати халат шпильками. Необхідно слідкувати за чистотою свого одягу й взуття, періодично, два – три рази на тиждень віддавати його на прання, а при необхідності й дезінфікувати.

Руки повинні бути чистими, нігті слід періодично підстригати. Подряпини, рани на руках перед роботою змащують розчином йоду, накладають пов’язку, лейкопластир, гумові рукавиці, а на палець – гумовий напальник.

Перед початком та після роботи слід ретельно мити руки теплою водою з милом. Біля нігтів та між пальцями щіточкою. При необхідності руки дезінфікують етиловим спиртом. Волосся повинне бути коротко підстрижене, заправлене під шапочку.

Не можна під час виконання роботи їсти, пити воду та курити. Не слід заходити в тваринницькі приміщення у верхньому одязі.

Місце роботи повинно бути просторе, добре освітлене, підлога – рівною, чистою та сухою, без сторонніх предметів. Роботу виконують у присутності господаря тварини чи доглядача. Не можна виконувати роботу під час годівлі тварин та роботі технологічного обладнання.

Для дослідження, тварину надійно прив'язують на короткій прив'язі. Слід бути дуже обережним при роботі з кіньми, бугаями-плідниками, кнурами та підсисними свиноматками.

При наближені до тварини, її слід окликнути, щоб вона почула голос, повернула голову і бачила, що до неї підходять. Наближення до тварини зненацька, її злякає і тварина може вдарити, звалити з ніг чи притиснути до перегородки. Якщо тварина лежить, то слід почекати поки вона встане. Підходити до тварини слід повільно, впевнено, не роблячи різких рухів. При цьому слід витягнути вперед руку, щоб погладити тварину. При наближенні до тварини промовляють ласкаві слова. Підійшовши, кладуть руку на спину, гладять тварину. Це її заспокоює.

Поводитися з твариною слід впевнено, не завдаючи надмірного болю. Не слід кричати на тварину, бити її. Для заспокоєння та приборкання норовливої тварини можна крикнути на неї гучним, владним голосом "стояти". Для приборкання агресивної, норовливої тварини можна використовувати гладенько обтесану палицю чи батіг. Не допустиме грубе поводження з тваринами, завдання надмірного болю, знущання з тварини.

Оглядають і досліджують хворих тварин в певній послідовності: спочатку голову, потім шию, тулуб та кінцівки. Перед обстеженням хворої ділянки, погладжують або злегка поплескують навколо неї. У великих тварин злегка торкаються до хворої ділянки, що дає можливість визначити характер захисної реакції тварини і попередити можливі удари. При огляді передньої частини тіла одну руку кладуть на лопатку чи плече, а другу в ділянці спини, живота і тазових кінцівок – на маклак.

При дослідженні великої рогатої худоби, тварину фіксують за роги. Для цього фіксатор стає біля шиї тварини зліва чи справа. Обома руками бере за верхівки рогів, великі пальці кладе на верхівки, ліктем руки, ближчої до шиї тварини, натискує на шию, а спиною притискується до лопаток та плеча тварини.

Якщо тварини знаходяться на прив’язі, то достатньо її взяти однією рукою за хвіст та складку шкіри в ділянці коліна, а другу покласти на спину тварині. Коли фіксації за роги недостатньо, то великим і вказівним пальцем беруть за носову перетинку або надівають носові щипці. Надійна фіксація забезпечується в фіксаційних станках.

Для повалу великих тварин вибирають рівну, простору площадку, бажано місце, покрите травою. Якщо площадка покрита твердим покриттям, то підстеляють солому або солом'яні матраци, щоб тварина не травмувалася при падінні. Поверхня підлоги чи землі повинна бути чистою, сухою, не слизькою. Взуття працівників повинно бути з підборами, підошва повинна мати протектори.

Перед фіксацією чи повалом тварини перевіряють мотузки та повальні ремені. Вони повинні бути чисті, сухі, без вузлів, волокна ременів не повинні мати надривів. Ремені та мотузки перевіряють на міцність, розтягуванням їх силою трьох чоловік. Не можна використовувати порвані, зв'язані та короткі мотузки та ремені.

Повал і фіксацію в лежачому положенні коней та велику рогату худобу здійснюють не менше ніж три особи. Це повинні бути фізично здорові, дужі чоловіки віком не молодше 18 років.

Для фіксації коня в стоячому положенні підніманням грудної кінцівки – його прив'язують або тримають за вуздечку. Фіксатор підходить і стає боком біля плеча коня, спиною до голови. Одну руку кладе на холку, а другу поступово переміщує згори вниз по нозі до пута і захоплює за мичку. Лівою рукою натискує на холку, щоб перемістити центр рівноваги коня в протилежний бік, подає команду „ногу” і піднімає кінцівку, згинаючи її в зап’ястковому суглобі. Кінцівку утримують в такому положенні обома руками за путо до завершення огляду чи маніпуляції

Для фіксації тазових кінцівок, що опираються, застосовують два путові ремені з кільцями і прив'язаними до них мотузками. Для цього коня тримають за вуздечку. На ділянку пута обох кінцівок надівають путові ремені, до кілець яких прив’язують мотузки, які потім пропускають поміж грудними кінцівками, обвивають їх навколо передпліччя і зав'язують вузлом на холці. Це забезпечує фіксацію задніх кінцівок коня. При надіванні путових ременів слід бути обережним, слідкувати за кінцівками тварини.

Для фіксації тазової кінцівки в піднятому стані, коня фіксують за вуздечку. Фіксатор підходить до коня, стає боком, упівоберта до тварини, обличчям до задньої кінцівки. Руку, що ближче до тварини кладе на маклак, а другу поступово переміщує по задній поверхні кінцівки до пута і захоплює за мичку. Потім натискує на маклак і переміщує центр рівноваги тварини в протилежний бік, подає команду „ногу”, а другою рукою піднімає тазову кінцівку і згинає її в заплюсневому суглобі. При цьому фіксатор виводить уперед ногу, яка знаходиться ближче до тварини і підставляє своє стегно під плесно піднятої кінцівки коня, утримуючи її обома руками за путо.

Для безпечної фіксації і утримання тазової кінцівки використовують путовий ремінь і довгу мотузку. Для цього на путо надівають путовий ремінь з кільцем, до якого прив'язують мотузку, один кінець якої прив'язують до хвоста тварини, а другий до кільця в стіні чи стовпа. Потім піднімають догори кінцівку і фіксують її, натягуючи мотузку.

Для фіксації коня в лежачому положенні його слід звалити. Для повалу та фіксації тварини в лежачому положенні необхідно три особи. Один фіксатор утримує коня за вуздечку. На шию надівають петлю повального ременя так, щоб металеве кільце було на протилежному до повалу боці, і знаходилося на рівні лопаткового суглобу. Щоб зафіксувати ремінь на шиї, його обводять навколо тулуба поза лопатками і двічі пропускають через кільце, рівномірно натягнувши петлі. В такому положенні ремінь не буде зміщуватися. Потім, погладжуючи тварину по спині, підходять до задньої кінцівки того боку, на який будуть звалювати. Обережно, не роблячи різких рухів, обводять ремінь навколо пута, нижче мички і пропускають його через кільце. Потім перекидають ремінь через спину на круп тварині на той бік, на який будуть звалювати тварину. Щоб повальний ремінь не спадав із тазової кінцівки, то на путо нижче мички надівають путовий ремінь з кільцем і тоді повал пропускають через кільце ременя.

Фіксатор, який буде валити тварину, стає біля крупа із сторони, на яку будуть валити тварину. Бере вільний кінець ременя і натягує його доти, поки тазова кінцівка, яка зачеплена ременем, не підніметься максимально до живота. Потім, тримаючи натягнутим ремінь, натискуючи на круп тварини, валить її. Другий фіксатор в цей момент відводить голову тварини в протилежний до повалу бік. При цьому тварина втрачає рівновагу і падає на землю. Щоб тварина не змогла піднятися, один фіксатор стає із боку спини тварини і притискує її голову до землі, підклавши під неї мішок із соломою. Для зручності та надійності можна присісти, зігнувши одну ногу в коліні, а другим коліном спертися на землю. В такому положенні у разі небезпеки можна швидко відступити назад.

Після повалу тварини, петлю з пута тазової кінцівки знімають і надівають на другу тазову кінцівку, підтягують її до кільця повального ременя. Передні кінцівки зразу після повалу путають мотузкою. До задньої кінцівки, на якій лежить тварина, в ділянці пута прив’язують мотузку. Потім підтягують її за мотузку до передніх кінцівок, зв'язують їх разом і тримають, натягнувши мотузку, щоб тварина не рухалася під час операції. Після операції спочатку розв’язують передні кінцівки, тримаючи мотузкою тазову, яка прив’язана до кільця повалу. Знімають мотузку із тазової кінцівки, на якій лежить тварина, та знімають повальний ремінь з пута тазової кінцівки і, відійшовши на безпечну відстань, відпускають голову коня, тримаючи за поводок. При виконанні операції лікар повинен стояти із боку спини тварини.

Фіксацію голови корови здійснюють за роги (руками чи мотузкою) та носову перетинку (руками та щипцями). Для фіксації тварини за роги стають біля шиї праворуч чи ліворуч, руками беруть за верхівки рогів, а великі пальці кладуть на верхівки рогів. Ліктем однієї руки натискують на шию, а спиною притискаються до лопаток та плеча тварини.

Для фіксації тварини за роги, використовують мотузку довжиною 2,5 м. На мотузці роблять петлю, надівають її на роги і обмотують навколо рогів у вигляді вісімки. Не слід утримувати тварину за роги, одівши тільки петлю і не обмотавши мотузкою навколо рогів, бо петля буде затягуватися і стискувати роги, що буде викликати біль та захисні рухи у тварини. Мотузку можна ще обвести петлею навколо морди, вище носового дзеркала. Потім голову тварини прив'язують мотузкою до стовпа чи перегородки, або утримують, натягуючи мотузку, якщо тварина знаходиться на прив'язі.

За носа фіксують велику рогату худобу, взявши тварину великим та вказівним пальцем за носову перегородку або надівши на неї носові щипці.

Для огляду копита чи фіксації тварини можна згинати передню кінцівку в зап'ястку. Кінцівку згинають з того боку, де виконується маніпуляція. Для цього стають боком до тварини біля середини спини тварини, лицем вперед. Злегка нагнувшись, беруть обома руками за кінцівку вище копитець і, впершись плечем, зміщують центр рівноваги тварини в протилежний бік, піднімають і згинають кінцівку в зап'ястковому суглобі. Кінцівку утримують до завершення маніпуляції. При тривалих маніпуляціях кінцівку можна прив'язувати мотузкою до тулуба, обвивши нею тулуб тварини поза лопатками. Під зігнуту кінцівку не можна ставити ногу, бо тварина буде опиратися на неї і може вдарити задньою кінцівкою.

Простим способом фіксації є протягування хвоста тварини поміж ногами, тримаючи його на рівні складки шкіри біля колінного суглобу.

Повал великої рогатої худоби здійснюють утрьох за допомогою мотузки довжиною 10–12 м. Один фіксатор тримає голову тварини за недоуздок чи за роги та носову перегородку. Мотузку закріплюють одним кінцем на рогах, потім обмотують її навколо грудей, за лопатками, роблять петлю. Далі мотузку обмотують навколо живота, в ділянці голодної ямки, зробивши також петлю. Петлі мотузки роблять на протилежному до повалу боці тулуба тварини. При цьому слідкують, щоб не защімлювалися мотузкою вим’я та статевий член. Потім два помічники стають позаду тварини і тягнуть за вільний кінець мотузки. При натягуванні мотузки стискується і згинається тулуб тварини і вона лягає на землю, а третій помічник в цей час нахиляє голову тварини в бік повалу. Коли тварина ляже на землю, притискує її до землі, щоб вона не змогла піднятися. Натягувати мотузку припиняють тільки після зв'язування кінцівок, інакше тварина може встати. Потім швидко зв'язують мотузкою передні кінцівки разом. До тазової кінцівки, на якій лежить тварина, прив'язують за путо мотузку довжиною 2 м, пропускають її між зв’язаними передніми кінцівками, підтягують мотузкою передні та задню кінцівку, фіксують їх мотузкою і тримають за мотузку, щоб тварина не рухалася. Щоб верхня тазова кінцівка не заважала проведенню операції, до неї прив'язують за путо мотузку, пропускають її перед лопатками попід шиєю тварини, підтягують її мотузкою до живота тварини і тримають за мотузку.

Ректальне дослідження тварин проводять в гумовій акушерській рукавичці або в поліетиленових рукавичках одноразового використання. Прив'язують тварин на короткій прив'язі за роги або шию. Щоб тварина не рухалася під час дослідження її фіксують. Для цього доглядач стає з правого боку, лівою рукою бере тварину за колінну складку, а правою за спину. Якщо хвіст тварини заважає проводити дослідження, то фіксатор бере його в праву руку, відводить в сторону і кладе руку на спину тварині.

При дослідженні правою рукою, дослідник стає позаду тварини трохи зліва. Ліву руку кладе на круп тварині або береться нею за корінь хвоста, що дозволяє досліднику рухатися вслід за рухами тварини в сторони. Правою рукою погладжують шкіру анусу, складають пальці руки конусом і повільно, розширюючи анальний отвір, вводять руку в пряму кишку за ампуловидне розширення, поглибше в черевну порожнину. Руку слід тримати злегка зігнутою в лікті. В момент введення руки тварина може присідати, сковзатися по підлозі ногами, ставати в годівницю, рухатися в сторони. Коли тварина падає, то руку негайно виймають із прямої кишки. Дослідник повинен бути обережним і уважним, слідкувати за рухами тварини, остерігатися щоб тварина не наступила на ногу.

Для розтину трупів слід мати окремий спецодяг та спецвзуття. Розтин проводять в халаті, шапочці, клейончастому фартусі, клейончастих нарукавниках, гумових чоботях, анатомічних чи хірургічних рукавичках.

Роботи з дезінфекції проводити в халатах, комбінезонах, прогумованих фартухах, гумових чоботях та рукавицях, захисних окулярах. При роботі з речовинами, що містять хлор, формальдегід та іншими речовинами, що подразнюють органи дихання, використовувати респіратори та протигази. Маски респіраторів та протигазів повинні бути підігнані по розміру. Хімічні речовини, що використовуються, повинні бути в цілій непошкодженій тарі з етикетками. При перенесенні хімічних речовин та приготуванні розчинів слід уникати розсипання чи проливання препаратів. Готують дезрозчини на відкритому майданчику за територією ферми. Потрібно слідкувати за дотриманням концентрації дезрозчинів. Не можна залишати без нагляду хімічні речовини, тару та приготовані розчини. При попаданні розчинів лугів на тіло людини їх негайно стирають серветкою, шкіру промивають водою та 2 %-ним розчином борної чи лимонної кислоти. При опіках вапном шматочки вапна виймають з рани, протирають шкіру сухою хустинкою і змащують рослинними оліями чи синтоміциновою маззю. Не можна місця опіків вапном промивати водою. При роботі з сірчаною кислотою обов’язково надівають захисні окуляри. При потраплянні кислот на шкіру, її спочатку промивають водою, а потім 2 %-ним розчином питної соди. При приготуванні розчинів кислот кислоту добавляють до води. При ознаках отруєння формаліном (запаморочення, блювання, нудота) потрібно вийти на свіже повітря, випити таблетку кофеїну. При утрудненні дихання вдихати пари води з додаванням кількох крапель нашатирного спирту. Посуд та тару з-під хімічних реактивів не можна використовувати для зберігання продуктів харчування.

При роботі з дезінфекційними та дезінсекційними установками слід перевірити герметичність з’єднань, цілісність шлангів, справність манометра. Не можна експлуатувати технічно несправні установки. Роз’єднувати трубопроводи і напірні рукави слід тільки після зниження тиску. Готувати та розкладати отруєні приманки при дератизації слід тільки в гумових рукавицях в добре вентильованих приміщеннях або на відкритому повітрі на майданчику не менше ніж за 200 м від житлових та тваринницьких приміщень. Забороняється поблизу місць зберігання отрутохімікатів та приманок залишати продукти, питну воду, під час виконання роботи курити, торкатися руками до обличчя. При проведенні ветеринарно-санітарних заходів слід дотримуватися правил особистої гігієни.

Дата добавления: 2014-11-20