Координація економічної політики залежно від засобів здійснення може бути двох видів: дискретна та інституціональна. 2 страница

Функції організації тісно пов'язані з її організаційною структурою. Організаційна структура відрізняється ієрархічністю й субординацією, тобто визначаються органи вищі, виконавчі, допоміжні тощо.

v Органи міжнародної організації за функціональним принципом органи поділяються на вищі, виконавчі, допоміжні, контролюючі й адміністративні.

Вищі (головні) органи відають найважливішими сферами діяльності організації, приймають рішення з найважливіших питань, причому ці рішення остаточні. Вищий орган визначає загальну політику організації, її принципи; розглядає бюджетні й фінансові питання; має право переглянути й доповнити статут; приймає рішення щодо вступу нових членів до організації або виключення із її складу. Проте вищі органи не виконують оперативних функцій. Найчастіше до складу вищих органів входять представники усіх держав, і тоді такий орган називається пленарним.

Виконавчі органи впроваджують у життя рішення і постанови, що приймаються вищим та деякими іншими органами. Вони здійснюють оперативні функції і (за окремими винятками) не займаються законотворчою діяльністю. Виконавчі органи різних організацій мають специфічні назви і склад. Виконавчий директорат або просто Директорат. У цих організаціях виконавчий орган складається із представників не всіх держав (як у вищому органі), а із декількох обраних або призначених осіб. В такому разі ми маємо справу з органами з обмеженим складом. Найчастіше в таких органах представлені наймогутніші й найвпливовіші країни; поряд з цим, частина представників обирається (або призначається) за принципом "географічної справедливості": щоб дотримувалася рівновага між окремими континентами, регіонами, соціально-політичними групами країн.

Адміністративні органи також мають справу з виконанням по точних функцій. Але їхній ранг поступається рангові виконавчих органів. Адміністративні органи займаються повсякденною організаційною роботою, яка спрямована переважно на внутрішні справи організації. Найчастіше ці функції виконує секретаріат. У сферу його компетенції входить підготування документації до проведення конференцій та нарад; організація й проведення переговорів між організацією й іншими суб'єктами міжнародного права; організація технічної допомоги державам-членам; матеріально-технічне забезпечення організації.

Специфічним контролюючим органом є міжнародні суди. Вони не тільки розв'язують суперечки між членами організацій, але й слідкують за дотриманням норм і принципів поведінки, що записані в статуті.

Решта органів міжнародних організацій називається допоміжними. Кожен такий орган здійснює якусь одну, чітко визначену функцію. Назва "допоміжний" – досить умовна, бо часто функція, яку виконує орган, має важливе значення. Але ці органи не займаються правотворчою-діяльністю, в своїх діях вони підпорядковані вищому, а то й виконавчому органу.

v Виходячи з характеру членства, виокремлюються: міжурядові, міжпарламентські органи, органи, що скла даються з осіб в особовій якості, органи, що складаються із національних комітетів та груп.

Найпоширенішим типом органів за цією класифікацією є міжурядові органи. Вони складаються з осіб, призначених урядами держав-членів. Це можуть бути голови держав, голови урядів, міністри, дипломати.

Міжпарламентські органи складаються із депутатів, які або обираються населенням країн-членів у процесі загальних прямих виборів (Європейський парламент), або призначаються національними парламентами.

Особливістю міжпарламентських органів є те, що депутати в них гуртуються не за країнами, а за партійною належністю.

Органи з осіб особливої якості характерні здебільшого для неурядових міжнародних організацій. Такі органи складаються з фахівців високої кваліфікації, вчених, юристів, економістів, працівників культури тощо.

Органи з комітетів та груп характерні переважно для неурядових організацій.

РОЗДІЛ 3. МІЖДЕРЖАВНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Сутність міжнародних міждержавних організацій (МЕО) визначається офіційною участю в їхній діяльності держав та урядів, а також важливістю завдань, які вирішуються.

Уряди, як правило, розглядають членство в МО як один з головних засобів здійснення своєї зовнішньої політики, оскільки:

— в структурі МЗС усіх держав є відділи, які займаються співробітництвом з міжнародними організаціями;

— членські внески в міжнародні урядові організації становлять окрему статтю державних витрат на зовнішню політику;

— при багатьох урядових організаціях створені спеціальні постійні представництва держав.

Можна виділити два типи МЕО залежно від широти компетенції:

1) загальноекономічні – до них відносять ЄС, ОЕСР, Ліга Арабських держав (ЛАД), Економічна співдружність держав Західної Африки (ЕКОВАС), Латино-американська економічна система (ЛАЕС), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

2) галузеві організаці ї, тобто працюють у певній сфері:

— в галузі промисловості та будівництва – ЮНІДО, ОПЕК, Європейське співтовариство з атомної енергетики (Євратом), Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС);

— в галузі сільського господарства – ФАО, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР);

— в галузі транспорту і зв’язку – Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ММО), Організація співробітництва залізниць (ОСЗ), Європейське космічне агентство (ЕКА), Всесвітній поштовий союз (ВПС);

— в галузі фінансів і кредиту – МВФ, МБРР, Африканський банк розвитку, Банк міжнародних розрахунків (БМР);

— в галузі міжнародної торгівлі – СОТ, Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), ГАТТ.

Функції МЕО – це сукупність дій і процесів діяльності, спрямованих на здійснення завдань організації.

Основна функція МЕО полягає в пошуку сфери спільних інтересів. Існують також спеціальні функції:

— регулююча – це встановлення для держав певних стандартів, норм, правил поведінки, які мають певне морально-етичне, юридичне чи інше значення;

— оперативна – реалізація за допомогою прийнятих рішень. Різновидом цієї функції є контрольна функція;

— інформаційна функція – надання членам інформації статей, коментарів, оглядів;

— консультативна – надання членам консультативних послуг..

МЕО створюються на основі узгодженого волевиявлення держав, зафіксованого в міжнародній угоді або в рішенні вже існуючої організації. Створення організації складається з таких процедур:

1) прийняття установчого документа;

2) формування структури;

3) скликання головного органу.

Установчі документи міжнародних організацій визначають їхню компетенцію, тобто об’єкт або сферу діяльності, та повноваження, необхідні для виконання завдань.

Формування структури міжнародної організації здійснюється спеціально створеними підготовчими органами на основі окремої міжнародної угоди або додатка до статуту організації, що створюється, або на основі резолюції іншої міжнародної організації. Ці документи визначають склад підготовчого органу, його компетенцію і функції, які полягають у розробці проектів правил процедури майбутніх органів організації, створенні штаб-квартири, складанні порядку денного для головних органів, підготовці документів і рекомендацій, що стосуються порядку денного.

Скликання головних органів і початок функціонування завершують процес створення міжнародної організації.

Сукупність органів міжнародної організації, з якої складається її організаційна структура, створюється на основі установчого документа міжнародної організації і наділяється відповідною компетенцією, повноваженнями і функціями. Для кожного органу визначається відповідна внутрішня структура, склад, порядок прийняття рішень, а в установчих документах вказується його правовий статус.

Міжурядові органи складаються з представників держав-членів, які мають повноваження діяти від імені своїх урядів. Міжпарламентські органи складаються з учасників, які або обираються населенням країн-членів шляхом загальних прямих виборів, або призначаються національними парламентами. Адміністративні органи складаються з посадових осіб, що перебувають на службі в міжнародній організації і підпорядковані тільки їй. Арбітражні, судові органи і комітети експертів складаються з осіб – спеціалістів, яким надані певні повноваження.

Сучасні міждержавні організації мають у своїй структурі три типи органів: вищі, виконавчі та адміністративні. У структурі окремих МЕО можуть працювати також комітети, комісії та юридичні органи.

Вищі органи міждержавних організацій мають сесійний характер, скликаються один-два рази на рік. Вирішують питання прийняття в організацію, ліквідації членства, формування виконавчих органів тощо.

Виконавчі органи мають постійний характер. Вони забезпечують безперервність роботи, контроль за виконанням рішень вищих органів, підготовку рішень, вирішують бюджетні питання тощо.

Адміністративні органи (секретаріати) повинні висвітлювати діяльність організації, організаційні конференції, звіти, публікації.

Основними міждержавними економічними організаціями є:

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР); Європейський Союз (ЄС); Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ); Європейський економічний простір (ЄЕП); Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ); Рада держав Балтійського моря (РДБМ); Співдружність Незалежних Держав (СНД); Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС); Ліга арабських держав (ЛАД); Рада арабської економічної єдності (РАЕЄ); Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок (КАРІКОМ).

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) була створена в 1961 р. на основі Конвенції і в політичному, організаційному та юридичному сенсі стала наступницею Організації європейського економіч­ного співробітництва, заснованої в 1948 р. для реалізації «плану Маршалла». Нині ОЕСР – єдина офіційна міжнародна економіч­на організація широкого профілю, яка об'єднує не тільки кількіс­но значну й відносно однорідну групу держав, а й практично всі розвинуті країни.

Згідно з Конвенцією щодо створення ОЕСР її основними ці­лями є: сприяння розвиткові світової економіки забезпеченням оптимального економічного розвитку зростання зайнятості і під­вищення рівня життя за збереження фінансової стабільності держав-членів; стимулювання зростання економічного та соціального добробуту в регіоні ОЕСР шляхом координації політики держав-членів координація допомоги держав ОЕСР країнам, що розвиваються.

До складу організації входять 29 країн: Австралія, Австрія. Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспа­нія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика. Нідерланди. Німеччи­на, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія. Республіка Ко­рея, США, тощо

Фінансування організації здійснюється за рахунок внесків її членів. ОЕСР має офіційні відносини з багатьма міжнародними орга­нізаціями, зокрема з МОП, ЮНЕСКО. МВФ, СОТ, ЮНКТАД. У рамках ОЕСР створено кілька автономних організацій: Міжнародне енергетичне агентство (1974 р.), Агентство з ядерної енергії (1972 р.), Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (1968 р.), Центр розвитку ОЕСР (1962 р.).

За час існування організації обсяг зовнішньої торгівлі її країн-членів збільшився більше ніж у 40 разів. Договір про створення Європейського Союзу (ЄС) було підписано в 1992 р. в Маастрихті (Нідерланди) керівника­ми держав і урядів 12 держав-членів Європейського співтоварис­тва. 1 листопада 1993 р. договір набрав чинності. 2 жовтня 1997 р. була підписана Амстердамська угода, яку можна розглядати як удо­сконалений варіант раніше підписаної Маастрихтської угоди. Під­писанню угод про ЄС передував досить тривалий процес побудови європейської інтеграційної моделі і відповідних інститутів Європейського

Союзу, тобто органів управління самою наднаціональною організацією. На сьогодні ЄС стоїть на найвищому щаблі європейської економічної і політичної інтеграції. Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов усі етапи – від зони вільної торгівлі до нової інтеграції. Список країн-членів ЄС наведений у табл. 1.(Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Італія, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Греція, Італія, Австрія, Португалія, Італія, Австрія, Фінляндія, Швеція, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Румунія, Болгарія, Хорватія, Туреччина

Цілями Євро­пейського Союзу були визначені:

— створення міцного союзу народів Європи;

— сприяння збалансованому та довгостроковому економічно­му прогресу, особливо завдяки створенню простору без внутріш­ніх кордонів;

— посилення економічного і соціального співробітництва;

— утворення економічного і валютного союзу і впровадження в перспективі єдиної валюти; утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері, особливо шляхом проведення спільної зовні­шньої політики і політики в сфері безпеки, а в перспективі – спільної оборонної політики;

— розвиток співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ;

— збереження та примноження спільних надбань.

Перехід до Економічного і валютного союзу (ЕВС), передба­чений Угодою про Європейський Союз, є заключним етапом формування цілісної господарської системи в ЄС. Ці­лями ЕВС є:

— реалізація жорстко скоординованої, тобто спільної еконо­мічної політики держав-членІв, що передбачає визначення основ­них орієнтирів і низки кількісних макроекономічних показників, якими повинні керуватися національні уряди, а також контроль з боку органів ЄС за дотриманням цих показників і застосування санкцій до держав-порушниць:

— забезпечення ефективного функціонування єдиного внут­рішнього ринку і проведення загальної економічної політики в ЄС за допомогою єдиної грошово-кредитної системи, ключовими елементами якої повинні стати євро і Європейський центральний банк, який має ті самі функції, які раніше виконувалися націо­нальними центральними банками;

— зміцнення валютної стабільності в міжнародному плані, покликане нейтралізувати негативний вплив на ЄС зовнішніх ва­лютних потрясінь; перетворення євро в одну з найважливіших резервних валют і зміцнення її позицій відносно долара.

Основними напрямами діяльності економічного союзу в рам­ках ЄС є такі:

— повна ліквідація внутрішніх обмежень на пересування то­варів, капіталу, послуг і трудових ресурсів; створення спільного ринку, економічного і валютного союзів; створення єдиного вну­трішнього ринку;

— проведення спільної торгової політики; встановлення єди­них зовнішніх тарифів;

— здійснення спільної політики в галузі риболовства, сільсь­кого господарства і транспорту; розробка і проведення єдиної аг­рарної політики;

— гармонізація систем правового забезпечення: зближення за­конодавств країн-членів;

— розробка і проведення єдиної антимонопольної політики; забезпечення режиму захисту від недобросовісної конкуренції;

— проведення єдиної промислової політики; сприяння прове­денню наукових досліджень, удосконаленню технологій, створенню транс'європейських мереж: сприяння підвищенню конкурентоспроможності країн-членів;

— розробка і здійснення єдиної політики вгалузі енергетики, туризму, транспорту;

— гармонізація національних валют, створення єдиної валюти;

— проведення єдиної політики в галузі охорони навколишньо­го середовища;

— здійснення єдиної політики в соціальній сфері; сприяння високому рівню зайнятості і соціального захисту, розвитку охо­рони здоров'я;

— сприяння забезпеченню високого рівня освіти і професійної підготовки;

— забезпечення правового захисту виробників і споживачів товарів.

Головними органами Європейського Союзу є:

1. Європейська рада.

2. Європейський парламент.

3. Рада Європейського Союзу.

4. Європейський суд.

Європейська рада є вищим органом ЄС. Вона складається з керівників держав або урядів та їх політиків, якими є міністри закордонних справ.

Європейський парламент складається з представників держав ЄС, які обираються прямим загальним голосуванням. Представники обираються на п'ятирічний термін. У парламенті вони гуртуються не за країнами, а по партіях.

Рада Європейського Союзу називається ще Радою міністрів, оскільки її членами є міністри країн-учасниць. Рада забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів, розробляє процедурні правила діяльності органів Союзу. Вона встановлює також розміри зарплати та винагород для посадових осіб Союзу.

Європейська комісія є виконавчим органом Союзу. Вона забезпечує дотримання всіх положень Угоди про утворення ЄС всіма структурними підрозділами. Комісія готує рекомендації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Союзу, бере участь у розробці найважливіших заходів, які здійснюють Рада і Парламент. Комісія також готує загальний щорічний звіт про діяльність ЄС.

Європейський Суд забезпечує дотримання законності при тлумаченні положень Угоди про ЄС. Судді та адвокати обираються з числа осіб, незалежність, компетентність і порядність котрих не підлягає сумніву; вони призначаються на термін 6 років. Судді обирають президента Суду строком на 3 роки. Фізична або юридична особа може оскаржити в Суді дії будь-якої інстанції Союзу щодо неї.

Засідання Суду відбуваються в його головному офісі в м. Люксембург.

¨ Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) створена у 1960 р. на основі Сток

гольмської конвенції. На відміну від ЄС, ЄАВТ є регіональним економічним угрупованням із збереженням суверенних прав країн-членів і відсутністю наднаціональних інститутів. Великобританія, котра спочатку не приєдналася до шести країн Європейсько­го співтовариства, з власної ініціативи організувала ЄАВТ, чле­нами якої у різні роки були Австрія, Великобританія, Данія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Фінляндія, Швей­царія, Швеція. В подальшому Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Фінляндія, Швеція вийшли з ЄАВТ і приєдналися до Європейського співтовариства. Сьогодні ЄАВТ налічує чотири країни-учасниці.

Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. В Брюсселі діє відділення організації. Мета організації:

— сприяти стійкому зростанню економіки, фінансової стабі­льності, раціональному використанню ресурсів;

— сприяти розширенню світової торгівлі і послідовному усу­ненню торгових бар'єрів;

— розвивати торгівлю в умовах добросовісної конкуренції;

— сприяти забезпеченню повної зайнятості населення, під­вищенню рівня життя в країнах-членах.

У торгівлі між країнами-членами ЄАВТ скасовані всі мита, але зберігаються зовнішні митні тарифи. ЄАВТ налає мож­ливість використовувати режим вільної торгівлі між різними економічними угрупованнями, регіонами та окремими країнами. Як твердять західні експерти, ЄАВТ – унікальне явище на євро­пейському просторі, оскільки, з одного боку, є своєрідним трам­пліном для вступу в ЄС, з іншого – об'єднує й ті країни, які на першому етапі не виявляють бажання набути членства в ЄС.

Організаційна структура ЄАВТ представлена: Радою, постійними комітетами та секретаріатом.

¨ Європейський економічний простір (ЄЕП) створений у травні 1992 р. в результаті

дворічних переговорів між ЄАВТ та ЄС, які підписали угоду про Європейський економічний простір (ЄЕП), що утворив величезний ринок. Угода набрала чинності в 1994 р., і її положення застосовуються на практиці 18 державами-учасницями. Згідно з підсумками проведеного в 1992 р, референдуму Швейцарія не ратифікувала цієї угоди.

Угода про ЄЕП передбачала вільне пересування товарів, по­слуг, капіталів та людей; узгодження політики в галузі економі­ки, наукових досліджень, споживання, навколишнього середови­ща, соціальної політики, освіти; створення правової системи для реалізації спільних норм і правил.

¨ Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) започаткована у Бу­дапешті в листопаді 1989 р.

представниками чотирьох держав: Австрією, Югославією (СФРЮ), Італією та Угорщиною.

Мета ЦЄІ — подолання розмежувальних ліній, зміцнення стабільності й безпеки у центрі континенту, сприяння інтеграційним процесам у Європі, забезпечення необхідної підготовки країн-учасниць до вступу у ЄС. На сьогодні учасницями Ініціативи є 17 країн (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Італія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Слове­нія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Македонія, Югославія). Голови урядів країн-учасниць Ініціативи збираються на щоріч­ні конференції. В рамках Ініціативи функціонують спеціалізовані робочі групи.

Основними напрямами діяльності, що цікавлять Україну в ЦЄІ є транспорт, охорона довкілля, наука і технології, боротьба з орга­нізованою злочинністю та тероризмом, проблеми національних меншин і міграції, молодіжний обмін, прикордонна співпраця.

Україна розглядає свою участь в ЦЄІ під кутом зору загальної спрямованості на утвердження її як впливової європейської держави.

¨ Рада держав Балтійського моря (РДБМ) створена у 1992 р. за ініціативою Німеччини і

Да­нії як координуючий орган країн Балтійського регіону. До складу Ради увійшли 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Російська Федерація, Фінляндія, Швеція, Естонія. РДБМ співробітничає з Європейською комісією.

Мета РДБМ — сприяння регіональному співробітництву дер­жав Балтійського моря, підтримання стосунків з іншими держа­вами і міжнародними організаціями. У Копенгагенській декларації (1992 р.) визначені такі галузі співробітництва в межах РДБМ: підтримка нових демократичних інститутів; економічна і технічна допомоги, й охорона здоров'я; охорона навколишнього середовища; енергетика; культура і освіта; транспорт і зв'язок; туризм; інформація.

¨ Співдружність Незалежних Держав (СНД) створена на основі Угоди про створення

Співдружності Незалежних Держав, підписаної вищими керівниками Республіки Білорусь, Російської Федерації та України 8 грудня 1991 р. в Біловезькій пущі. В столиці Казахстану Алма-Ата 21 грудня 1991 р. на нараді глав нових незалежних держав було підписано Протокол до Угоди, в якому зазначалося, що Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан і Україна на рівноправних засадах утворюють Співдружність Незалежних Держав. Пізніше до Співдружності приєдналася і Грузія. Членст­во в організації є добровільним і кожний з учасників має право призупинити чи припинити своє членство в СНД, повідомивши про це її учасників за рік (стаття 10 Угоди).

Цілями Співдружності проголошені:

— співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і культурній галузях;

— сприяння всебічному і збалансованому економічному і соці­альному розвитку держав-членів у межах загального економічного простору, а також міждержавному співробітництву н інтеграції;

— забезпечення прав людини і основних свобод відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та доку­ментів ОБСЄ;

— співробітництво з мстою забезпечення миру і безпеки, прийняття ефективних заходів до скорочення озброєння і війсь­кових витрат, ліквідації ядерної зброї та інших видів озброєння;

— мирне врегулювання суперечок і конфліктів між державами-членами.

Основними принципами діяльності організації та її членів бу­ли визнані:

1) суворе дотримання взятих на себе міжнародних зобов'я­зань; 2) невтручання у внутрішні справи; 3) дотримання терито­ріальної цілісності й недоторканості кордонів СНД; 4) суворе до­тримання міжнародних норм у сфері прав людини й основних свобод, включаючи права національних меншин; 5) об'єктивне висвітлення громадсько-політичного життя в засобах масової ін­формації держав-членів, недопущення поширення повідомлень, які могли б стати причиною міжнаціональної ворожнечі: 6) забо­рона діяльності політичних партій та угруповань, що пропагують ідеї фашизму, расизму.

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала Ста­тут СНД через те, що деякі його положення суперечать українсь­кому законодавству. Україна ставиться до СНД як до організації з дорадчими функціями і віддає перевагу двосторонньому спів­робітництву, а не багатосторонньому.

¨ Організація Чорноморського економічного співробітництва. 25 червня 1992 р. у

Стамбулі глави 11 держав і урядів (Азер­байджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови. Росії, Румунії, Туреччини та України) підписали Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), яка визначала загальні рамки діяльності цього міждержавного об'єднання.

У документі були визначені такі цілі організації: 1) перетво­рення Чорного моря в море миру та добробуту шляхом розвитку дружніх та добросусідських відносин; 2) поглиблення двосто­роннього та багатостороннього співробітництва як між країнами-членами, так і з іншими заінтересованими країнами; 3) спри­яння економічному, технологічному і соціальному прогресу, а також вільному підприємництву; 4) охорона специфічних еко­номічних інтересів держав-учасниць, особливо країн, які пере­бувають на етапі переходу до ринкової економіки; 5) викорис­тання всіх можливостей для розвитку та диверсифікації їхнього співробітництва в економіці, промисловості, науці, технології й охороні навколишнього середовища. Зокрема, в Декларації за­значається підтримка приватного бізнесу, безперешкодного ру­ху товарів, послуг та капіталів, створення вільних економічних зон, обміну інформацією комерційного характеру, новими тех­нологіями, реального узгодження програм захисту Чорного мо­ря від забруднення. З часом статус спостерігача в ЧЕС отримали Польща. Ділова рада ЧЕС, Туніс, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Італія. Австрія, Франція та Німеччина. Штаб-квартира організації знаходиться в Стамбулі (Туреччина). Україну в ОЧЕС представляє посол України в Турецькій республіці.

¨ Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) була створена п'ятьма державами

(Брунеєм, Індонезією, Малайзією, Таїландом, Філіп­пінами) у 1967 р., які підписали Бангкокську декларацію. В 1976 р. цю декларацію було доповнено Угодою про дружбу і співробітни­цтво в Південно-Східній Азії і Декларацією АСЕАН, підписаною в Балі. У 1992 р. була підписана Сінгапурська декларація, спрямова­на на поглиблення економічного і політичного співробітництва і інтеграції в регіоні, а також збільшення числа членів. В організа­цію додатково вступили В'єтнам, Камбоджа. Лаос, Сінгапур. Спостерігачами в організації є М'янма (Бірма) і Папуа-Нова Гвінея.

Цілі організації: сприяння регіональному співробітництву в економічній, соціальній та культурній сферах з метою зміцнення миру в регіоні; прискорення економічного зростання, соціального прогресу та культурного розвитку в регіоні на основі спільних дій у дусі партнерства і рівноправ'я; заохочення активного спів­робітництва та взаємної підтримки в економічній, соціальній, культурній, технічній, науковій та адміністративній сферах; взаємодія у сфері науки й освіти, сільського господарства, промис­ловості та ін.; сприяння тісному співробітництву з міжнародними регіональними організаціями.

¨ Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) створене в 1989 р. з

метою підтримання зростання і розвитку країн-учасниць. Членами організації є: Австралія, Бруней, Гонконг, Індонезія, Канада, Китай, Кірібаті, Малайзія, Маршаллові острови, Мек­сика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Південна Корея, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія.

Створення організації має сприяти зростаючій економічній взаємозалежності держав Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) у сфері послуг, капіталу, технологій; зміцненню відкритої багатосторонньої торгової системи; підвищенню ступеня лібералізації торгівлі та інвестицій вАТР; зміцненню і стимулюванню розвитку приватного сектора; використанню принципів вільного ринку для збільшення переваг регіонального співробітництва.

¨ Ліга арабських держав, або Арабська ліга (ЛАД) була утворена в 1945 р. сімома

арабськими державами (Єгиптом, Іраком, Єменом, Ліваном, Саудівська Аравією, Сирією, Йорданією) з метою поглиблення зв'язків між державами-членами в різних сферах (економіка, фі­нанси, транспорт, культура, охорона здоров'я), координації дій для захисту національної безпеки і забезпечення незалежності та суверенітету, реалізації спільних інтересів держав-членів. Крім названих вище країн до складу Арабської ліги сьогодні входять: Алжир, Бахрейн, Джібуті, Катар, Коморські Острови, Кувейт, Лі­вія, Мавританія, Марокко, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Палестина, Сомалі, Судан, Туніс.

Дата добавления: 2014-12-24