Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил

Ще недавно, коли наукові методи обґрунтування вибору пунктів Розміщення виробництва ще не були розроблені, вибір місця для

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТМЧНІ ЗАСАДИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМШ

Ш—. **

майбутнього підприємства міг виконуватись керівником або відповідним спеціалістом без врахування вигоди всіх зацікавлених сторін: держави, суспільства, товаровиробника. В нинішніх ринкових умовах господарювання розміщення будь-якого об'єкта в регіоні здійснюється на наукових засадах, які передбачають виконання значною обсягу науково-дослідних робіт, що охоплюють аналітичну, прогностичну, концептуальну та прикладні складові. Для цього при обласній державній адміністрації створені комісії з розвитку господарської діяльності і розміщення продуктивних сил. Ці комісії, як правило, очолює один із заступників голови облдержадміністрації, який відає промисловістю і господарською діяльністю в регіоні. До складу комісії входять спеціалісти обласних організацій, які видають технічні умови, здійснюють нагляд і контроль за розвитком і розширенням виробництва. До неї залучаються науковці відповідного напрямку та проекгні організації, які розроблятимуть технічну документацію, замовником якої виступає підприємство, фірма або відповідна організація.

З метою наукового обґрунтування регіонального розміщення того чи іншого виробництва вибирається декілька (не менше трьох) варіантів доцільності розміщення його на певній території. На етапі аналізу оцінюється раціональність розміщення виробничого об'єкта, виявляються можливі структурні деформації, галузеві і територіальні диспропорції. Особлива увага приділяється аналізу показників соціально-економічного розвитку території з метою виявлення невикористаних можливостей економічного зростання на основі передбачуваних змін у розміщенні продуктивних сил. Об'єктом наукового дослідження і його оцінки є:

ІЗ природно-ресурсний потенціал території регіону;

0 рівень соціально-економічного розвитку даної території;

0 основні територіально-галузеві пропорції;

0 стан міжгалузевих територіальних комплексів;

0 міжрегіональні і зовнішньоекономічні зв 'язки;

0 наявність незайнятого працездатного населення;

0 фінансовий стан території.

Аналітична інформація є необхідною для виявлення можливих депресивних територій, зон екологічної чи соціальної напруги, що повинне бути враховане при розробленні стратегічних напрямів державної регіональної економічної політики. Ця інформація може бути використана для маркетингових досліджень при вирішенні питань щодо вкладення інвестицій у нові регіональні проекти.

Науково-аналітична інформація дає змогу виявити резерви зростання комплексності регіонального розвитку, його стійкості в ринкових умовах господарювання, виходячи з необхідності раціонального і ефективного використання природних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Дуже важливе значення має регіональний аналіз соціальних процесів на досліджуваній території, зокрема:

+ дослідження причин і обсягів міграційних потоків;

+ оцінка використання робочої сили в розрізі галузей, розміщених на території регіону;

♦ виявлення специфічних особливостей стану безробіття і потреби в працевлаштуванні;

♦ оцінка рівня життя населення в регіоні.

Аналізуючи економічний стан розвитку регіону, необхідно критично оцінити місце регіону в територіальному поділі праці, досягнутий рівень соціально-економічного розвитку з позиції національних інтересів, визначити раціональні співвідношення між виробництвом і забезпеченням потреб споживачів даною продукцією регіону. Необхідно також оцінити забезпеченість регіону потужностями будівельної та виробничої інфраструктури. Для здійснення такого наукового дослідження розробляється соціальна система індикаторів, кількісні і якісні шкали для вимірювання необхідних показників.

Результати науково-аналітичних досліджень зіставляються з вимогами і потребами перспективного розвитку регіону, При цьому треба враховувати специфіку території регіону, багатонаціональний склад населення, наявність спеціальних (вільних) економічних зон, прикордонне розташування, питому вагу підприємств військово-промислового комплексу, наявність унікальних природних та рекреаційних ресурсів регіону тощо.

^^"~- = 125 ^^

Аналітичні наукові дослідження мають також з'ясувати, наскільки освоєна дана територія в господарському плані, чи є відповідні можливості для розміщення нових об'єктів і яких саме галузей, враховуючи екологію навколишнього середовища. Ця аналітична наукова інформація має стати основою для визначення оптимальної територіальної структури господарського комплексу, можливих обмежень щодо використання природних ресурсів та оцінки відповідності спеціалізації території і рівня її розвитку ресурсному потенціалу.

Науковий аналіз має визначити схему територій, де не слід розміщувати виробничі об'єкти, обґрунтовуючи можливе їх цільове призначення. Це стосується також територій з високою густотою населення.

За наявності такої науково-аналітичної інформації наступним етапом є вирішення проблем і шляхів формування територіально-виробничих комплексів, які пов'язані з оптимальним розміщенням виробництв різних галузей господарювання. Особливу увагу треба приділити проблемам місцевого забезпечення споживачів товарами, що виробляють галузі, розміщені на території регіону. Разом з тим потрібно звернутись до проблем ефективного використання потенціалу місцевих трудових, організаційних, матеріальних та фінансових ресурсів. Важливо визначити напрями активізації діяльності місцевих органів самоврядування щодо необхідності створення додаткових робочих місць та посилення економічної діяльності з урахуванням розміщення нових об'єктів, формування нових ринків збуту продукції місцевого виробництва та розвитку виробничої і особливо соціальної інфраструктури. Розвиток місцевого господарства, ефективне використання наявного економічного потенціалу - одне з важливих завдань, яке повинна вирішувати регіональна економічна політика.

Наукове дослідження, розробка і впровадження конкретних заходів з економічної організації території згідно із закономірностями розміщення називаються принципами розміщення продуктивних сил, або принципами регіональної соціально-економічної політики¹.

¹ Долішній М.І., Стадницький Ю.1, Загородній А.Г. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - Львів: Інтелект-Захід, 2003. - С. 19

Рішення, де розташувати підприємство, настільки важливе, як і рішення його інвестування. Як показує світова практика, на вивчення питань розташування промислових виробництв витрачаються величезні кошти і, в кінцевому результаті, витрати цих коштів на дослідження і пошук найбільш оптимальних районів і пунктів для економічного розташування своїх підприємств вважаються достатньо виправданими. При виборі методів перевага надається методам активного прогнозування, які не обмежуються екстраполяцією існуючих тенденцій на перспективу. Однак виявлені проблеми та можливості їх вирішення великою мірою залежать від наявних інвестиційних ресурсів у регіоні, можливості залучення коштів інвесторів.

У науковому забезпеченні розміщення продуктивних сил важливе місце належить розробленню концепції, яка має визначити стратегічні напрями регіонального розвитку на далеку перспективу, враховуючи території, які опинилися у надзвичайно важкому економічному становищі. Це, в першу чергу, стосується забруднених і депресивних територій. Такі території появились в процесі непередбачених форс-мажорних ситуацій, стихійних явищ тощо. Для їх виявлення і визначення важливу роль відіграють розробки територіальних схем розміщення продуктивних сил, цільові комплексні соціально-економічні програми. Розробка територіальних схем розміщення виробничої сфери дає можливість розробити генеральну схему розміщення продуктивних сил країни.

Територіальні схеми важливо використовувати на місцевому рівні самоврядування. Вони вирішують перспективні завдання, пов'язані з будівництвом нових і розширенням діючих виробничих об'єктів, розміщенням соціальної і виробничої інфраструктур.

Важливе значення має розробка районного планування, зокрема об'єктів, що розміщуються в сільській місцевості, селищах, містах, районних центрах. їх головне призначення - комплексне і раціональне розміщення об'єктів як виробничого, так і невиробничого призначення на довгострокову перспективу з метою загального покращання умов праці і життєдіяльності населення на цій території. Підхід

"" —^-^127 — =

РОЗДШІ ТЕ0РЕТМЧН1ЗАЄАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМШ

до комплексного розвитку території регіонів базується, влершу чергу, на спеціалізації галузей, що розташовані в районі, і вирівнюванні соціального розвитку потреб населення.

Районне планування має враховувати важливість розвитку сфери обслуговування, відпочинку, санаторно-курортних зон, розвитку туризму, приміських зон великих міст.

("?") Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Дайте визначення сутності державної регіональної політики.

2. Об 'єкти дерокавноїрегіональної економічної політики.

3. Суб 'єкти державної регіональної політики.

4. Основні цілі державної регіональної економічної політики.

5. Найважливіші завдання державної регіональної економічної по-

літики.

6. Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктив
них сил.

Глава 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

Ц План викладу матеріалу

6.1. Поняття і сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики.

6.2. Цільова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики.

6.3. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики.

6.4 Спеціальні (вільні) економічні зони - один із засобів реалізації регіональної економічної політики.

6.5. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво -інструменти реалізації регіональної економічної політики.

6.6. Основні засади управління державним та комунальним сектором регіональної економіки.

6.1. Поняття і сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики

Основні поняття механізму реалізації державної регіональної економічної політики полягають в тому, що це є система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил. За допомогою цього механізму забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.

^ьУДь-яка держава впливає на регіональний економічний розвиток Допомогою передбачених законодавством адміністративних та

'Рег.ек.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЮ

економічних важелів. Пошуки і вибір системи фінансово-економічних, соціальних та організаційних важелів здійснюється залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Результати механізму державного впливу на регіональний розвиток великою мірою залежать від дієздатності самої системи управління. Система важелів, яка може бути використана, повинна забезпечити необхідну рівновагу між економічною доцільністю та соціальною ефекгивністю. Економічні важелі повинні врахувати специфіку і особливості кожної галузі регіону. Таким чином, формується досить складна ієрархічна система узгодження між собою економічних регуляторів впливу на регіональний економічний розвиток.

Основними складовими механізму державної регіональної економічної політики України, які випливають із чинних законодавчо-нормативних документів, виступають:

♦ прийнятадержавоювідповідназаконодавчо-нормативна база;

♦ державне бюджетно-фінансове регулювання розвитку еконо-

мікирегіонів;

♦ прогнозування і програмування розвитку різних форм терито
ріальної організації продуктивних сил (створення спеціальних (вільних)
економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво

тощо).

Механізм державної регіональної економічної політики базується на законах і законодавчих актах. Він визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури і системи управління соціально економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку, в ринкових умовах господарювання, через законодавчу базу держава здійснює політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас держава координує діяльність місцевих органів влади на основі визначення співвідношень державного і місцевого бюджетів розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

Глава 6. Шеханізва реалізації'регіональної'економічная'політики

Механізм як інструмент державної регіональної економічної політики поєднує в собі систему мєтодіеі прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ця система методів має бути заохочувальною та обмежувальною, активною та пасивною. Таке їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність державного впливу на процеси, що протікають на регіональному рівні. Широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, конкретна пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики.

Державні органи управління можуть впливати на регіональний соціально-економічний розвиток через такі заходи протекціонізму:

■=> надання податкових пільг для розвитку науковомістких виробництв;

<=> створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва;

<=> надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону;

*=> працевлаштування вивільнених працівників та їх перекваліфікація;

^ поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовища тощо.

Дуже важливим і принциповим питанням є формування системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Сьогодні, в основному, більше 80 % надходження коштів до бюджету централізується. З метою розширення прав місцевого самоврядування доцільно, щоб 75-80 % місцевого бюджету формувалося на місці. Це сприятиме зацікавленості місцевих органів самоврядування більш активно впливати на економічний розвиток регіону, разом з тим підвищиться відповідальність щодо фінансового самозабезпечення. Ступінь Державного втручання в господарські процеси вимірюється

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАЄАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОШКМ

показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті. їх висока питома вага підтверджує сильний вплив держави на економіку. У зв'язку з цим потрібно провести наукові дослідження щодо встановлення науково обґрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів з перспективою переводу їх на самофінансування.

Важливим елементом державної регіональної економічної політики є розроблення стратегічних довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів та державних регіональних програм з метою досягнення планомірності у розвитку продуктивних сил, узгодження інтересів, галузей і територій.

Для виготовлення конкурентоспроможної продукції важливу роль треба відвести економічному стимулюванню, наданню відповідних пільг при виготовленні нових видів продукції і розміщенні нових виробництв, оперативно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. Це, в першу чергу, стосується розвитку малого та середнього підприємництва, оскільки малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для цього потрібно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-дослідної і технічної діяльності.

Як уже відомо, у зв'язку із форс-мажорними ситуаціями та історичними факторами окремі регіони є депресивними в економічному розвитку. Тому необхідно на це звернути особливу увагу, в першу чергу -передбачити збільшення фінансових коштів та матеріальних ресурсів для їх розвитку. Державна фінансова підтримка повинна бути спрямована на:

♦ стимулювання розвитку територій депресивних регіонів, від
новлення їх економічного потенціалу;

+ активізацію соціальної мобільності населення з залученням його до суспільно-корисної праці і підвищення рівня життя;

♦ створення економічних та інституційнихумов для заохочення
загального розвитку території регіонів.

Глава 6. Механішй реалізації регіональної економічної політшш

Основними напрямами вдосконалення механізму посилення ролі державної регіональної економічної політики повинні бути такі:

-ф- розроблення новітньоїсучасноїстратегіїдержавноїрегіональної економічної політики, яка б сприяла прискоренню економічних перетворень в державі, забезпечила успішне входження суб 'єктів господарювання в систему ринкової економіки;

■ф- в зв 'язку з посиленням в світовій практиці процесів глобалізації та регіоналізації економіки необхідно визначити нові перспективні напрями державної регіональної економічної політики, спрямованої на загальне піднесення економічного розвитку і виробництва конкурентоспроможної продукції на світовому ринку;

-ф- формування ефективного регіонального господарського механізму управління з широким використанням сучасної системи програмно-цільових методів.

6.2. Цільова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики

Стратегічною метою регіонального розвитку галузей, що розташовані на території регіону, є формування високорозвинутих ринкових відносин, які забезпечують досягнення сталого економічного росту і вирішення соціально-економічних завдань, покликаних задовольнити життєві потреби людей. Об'єктивна необхідність зростання самостійності регіонів має формуватися на нормативно-правовій основі, в межах якої реалізується регіональна економічна політика. Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну економічну політику поділяють на експліцитну і імпліцитну \

Перша форма цієї політики втілюється у життя переважно через офіційні законодавчі документи, конкретні напрями і заходи і тому має чітко виражений регіональний характер. Друга форма являє собою як правило соціально-економічні наслідки рішень, постанов, що приймаються на національному рівні, і тому має неявний характер.

озміщення продуктивних сил України і регіональна економіка. За ред. дек., проф., чл. ^Каф- ^НАН України СІ. Дороіунпова. - К.: КНЕУ, 2005.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗМСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Організаційно-правова база реалізації регіональної є кономічної політики охоплює державне регулювання територіального розвитку на основі системи законів, законодавчих нормативів, програмні методи впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулятори. Система економічних регуляторів має забезпечувати рівновагу між економічною доцільністю та соціальною справедливістю. Тут має бути сформований відповідний комплекс економічних регуляторів, які взаємопов'язані між собою і не суперечать один одному.

Як уже було сказано, держава регулює регіональний соціально-економічний розвиток на основі нормативно-правових та економічних важелів. Ці нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні об'єкти господарської діяльності. Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредит, окремі пільги) формують основу для розвитку підприємницької діяльності і конкурентноспроможності на зовнішньому економічному ринку. У загальному, нормативно-правові акти та система економічних методів регулювання спрямовуються на забезпечення найбільш сприятливих умов для цілеспрямованої ефективної діяльності низових суб 'єкгів регіонального економічного господарювання.

Найважливішими економічними регуляторами з боку держави є такі чинники:

Ф грошово-фінансові (норма обов 'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів);

ф податкові фактори (види і ставки податків, об 'єкти оподаткування, пільги);

ф цінова політика як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;

Ф норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація;

ф квоти і ліцензії;

Ф зовнішньоторговельні та митні регулятори;

ф дотації і субсидії для економічного розвитку, господарювання в ринкових умовах;

Ф державне і регіональне замовлення (стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб).

Не менш важливими є адміністративні методи регулювання у сферах діяльності, які відображають національні інтереси держави, зокрема:

ф використання національного багатства, у тому числі природ-нихресурсів;

ф геополітичні та екологічні проблеми регіонів;

ф соціальний захист населення з низьким прожитковим мінімумом.

До основних адміністративно-правових регуляторів з боку держави належать:

ф безпосередній прямий контроль за монопольними ринками;

ф заходи превентивного характеру;

ф розроблення стандартів і контроль за їх виконанням;

ф визначення соціальних стандартів якості життя;

ф захист національних інтересів.

Результативність державного регулювання різних напрямів регіонального економічного розвитку великою мірою залежить від дієздатності системи управління. Тут дуже важливо досягти чіткого розподілу повноважень і відповідальності між різними гілками влади, територіальними і галузевими органами управління. Державне регулювання територіального розвитку повинно ґрунтуватися на системних засадах, тобто мають бути чітко регламентовані процедури прийняття рішень, не допускаючи вольових прийомів. Також має бути установлений порядок фінансування прийнятих заходів і контроль за виконанням рішень органів влади і управління, які безпосередньо стосуються сфери регіонального економічного розвитку. В загальному, організація системи управління має базуватися на принципах самофінансування, самоврядування та самозабезпечення територіального соціально-економічного розвитку.

В нинішніх ринкових умовах господарювання важливого значення набуває удосконалення системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування на таких засадах:

на

^ створення прозорої системи адміністративно-правових та Ф^1нансово-економічних взаємовідносин між; владними структурами ¹⁴" ^наЦіональному, регіональному і місцевому рівнях;

===== 135

>=> посилення державного контролю за фінансовою дисципліною місцевих органів виконавчої влади;

•=> налагодження партнерських стосунків та чіткого розмежування повноважень між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо надання послуг населенню;

<=> формування дієздатних територіальних громад з відповідним

ресурсним забезпеченням.

На сучасному етапі господарювання, коли зростає роль органів місцевого регіонального самоврядування, а також приватних організацій, які безпосередньо самостійно розробляють і реалізовують окремі заходи, реалізація державної регіональної економічної політики повинна бути спрямована на їх підтримку. Надалі потрібно пам'ятати, що функції центрального уряду будуть поступово звужуватись і вони обмежуватимуться координацією її основних стратегічних напрямів. Також має поступово підвищуватись активність місцевих об'єднань громадян, неприбуткових організацій, різноманітних фондів, які представляють інтереси територіальних громад. Таким чином, будуть посилюватись процеси децентралізації в реалізації основних напрямів державної регіональної економічної політики.

Проте в процесі перебудови і реформування системи управління регіональними процесами виникатимуть певні перепони і труднощі в реалізації цих законів. Тому є необхідність проведення структурних змін у сфері науково-дослідної і технічної діяльності. Науковці пропонують провести роботу щодо комплексного наукового і проектно-конструкторського забезпечення пріоритетних напрямів виробничої діяльності¹. Це може бути здійснено у формі територіальних фінансово-промислових груп із залученням до них відповідних науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, шляхом створення технопарків інших

інноваційних структур.

Як показує світовий досвід і практика, єдиної моделі побудови організаційно-правової основи регіональної економічної політики

немає. Найкращим є варіант, за яким держава створює правові основи для використання внутрішнього потенціалу територій. Разом з тим держава повинна сприяти і надавати допомогу тим регіонам, які є пріоритетними в розвитку економіки. Таким чином, вона забезпечуватиме формування конкурентоспроможних регіонів і, тим самим, буде зміцнювати загальнодержавний економічний потенціал.

6.3. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

Найбільш важливими і провідними механізмами державної регіональної економічної політики є бюджетно-фінансові важелі. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про бюджетну систему України», в якому визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і контролю за виконанням бюджетів. Міжбюджетні взаємовідносини грунтуються на. довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності. У Конституції України (ст. 140) записано, що органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і селищ, є обласні та районні ради.

Економічний зв'язок між центром і регіонами здійснюється згідно із встановленою центром єдиною податковою системою з багаторівневою ієрархічною структурою. Місцеві податки дають можливість регіональним органам влади мати власні важелі впливу на соціаль-но-економічну ситуацію території. Встановлений порядок формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається рішенням парламенту. Регіональні органи влади, залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів, формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЮ

Така система сприяє встановленню тісних взаємозв'язків між центром і регіонами. Вона допомагає вирішувати важливі регіональні проблеми економічного, соціального, екологічного характеру. Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забезпечити наповнення бюджету власного рівня. Водночас здійснюється відповідний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів, оскільки досягти повноїрівності регіонів практично неможливо, адже всі вони відрізняються між собою за економічним і природно-ресурсним потенціалом, людськими ресурсами, розташуванням самих регіонів на території країни.

Процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним, оскільки він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази території регіонів є:

х підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

je збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів;

ж чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місцевим бюджетам.

Особливу увагу треба приділяти формуванню місцевих фінансів у депресивних регіонах (територіях).

Сучасний економічний стан у державі і наявна законодавча база створюють певні проблеми взаємовідносин між центром і адміністративно-територіальними утвореннями. Тому актуальною є проблема необхідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль державного бюджету. Одночасно місцевим органам влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня жиїтя населення своєї території. Розв'язання цього протиріччя можливе лише за таких умов:

Глава 6. ІШвланізвв реалізації 'регіональної 'економічної'політики

ш~- ^

ІЗ зростання обсягів валового внутрішнього продукту;

0 загального розвитку економічної діяльності в державі;

Ef удосконалення механізму щодо збільшення відрахування до місцевих бюджетів.

Тут важливо здійснити такі заходи:

Ц$. на рівні регіонів концентрувати частину податку на додану вартість. Це сприятиме посиленню контролю на місцях з виконанням плану його збору (нині він не виконується) та підвищить зацікавленість місцевих органів влади у прямому надходженні коштів до місцевого бюджету;

Ц^ розширення бази місцевих податків. Для цього потрібно надати місцевим органам влади право визначати податки з продажу. Як і податок на додану вартість, запровадження місцевого податку з продажу дасть можливість враховувати попит на місцевому ринку і концентрувати частину прибутку, який отримують у торгівлі від реалізації товарів. Якщо ціни на товар відомі, то, виходячи із ситуації, яка склалася на локальному ринку, місцеві органи влади можуть концентрувати фінансові ресурси для вирішення проблем своєї території у розмірі 1 % визначеного від продажу;

4$. дотримання стабільності нормативів упродовж тривалого періоду (3-5 років). У цьому випадку можна надіятись на стабільні взаємовідносини між центром і регіонами. Якщо ж нормативи, як дотепер, щорічно змінюватимуться, регіони опиняться у становищі прохачів, залежних від центру;

% прозорість формування і розподіл бюджетів вирівнювання. Це дуже важливий фактор. Бюджетне вирівнювання - це акумулювання частини фінансових засобів, що збираються і концентруються на відповідному рівні адміністративно-територіального управління, з метою їх перерозподілу між територіальними або районними громадами, містами, областями.

Однак будь-які шляхи щодо реформування взаємовідносин між центром та регіонами в бюджетно-фінансовій сфері вимагають виваженої, науково-обгрунтованої та чіткої нормативно-правової регламен-

тації, оскільки недосконалість відповідних механізмів саме в цій галузі породжує корупцію та зловживання бюджетними коштами.

Важливим елементом механізму державної регіональної економічної політики є прогнозування як з'єднувальна ланка між теоретичними розробками та господарською практикою. Прогноз як науково обгрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей, має ймовірний характер, хоча його розробка і спирається на систему кількісних і якісних показників. Мета прогнозу полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими ознаками:

зс за терміном-оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові;

зс за функціональною ознакою - пошукові, нормативні. Регіональне прогнозування базується на принципах: Щ системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важ-? ливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об'єкти сфери матеріального виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури;

Щ багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, можливих шляхів досягнення перспективних цілей, що залежить від обраних темпів реформування економіки регіону та обсягів соціально-економічного розвитку;

Щ єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, передбачення можливих негативних наслідків при здійсненні відповідних економічних перетворень, особливо в соціальних питаннях і сфері зайнятості населення та на ринку праці;

Щ оптимального поєднання різних підходів і системи методів щодо розроблення регіональних прогнозів з метою підвищення надійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнення поставлених цілей;

Глава 6. Шехамізм реалізації регіошльтйтоноввічноЯ політики

^5 ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних, завдань на основі тісного взаємоз-в 'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

Щ агрегованості основних індикаторів і показників регіонального прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розробка системи прогнозів розвитку економ іки регіонів здійснюється поетапно.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і систематизація регіональн их та міжрегіональних проблем розвитку, які потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі. До основних проблем регіонального економічного розвитку належать:

0 підвищення рівня життя населення, зменшення безробіття та забезпечення зайнятості населення;

0 екологічні проблеми навколишнього середовища;

0 зміцнення і розвиток експортного потенціалу регіонів;

0 удосконалення територіальної спеціалізації галузей, що розміщені в даному регіоні.

В наступнол<гу другому етапі здійснюється побудова так званого «дерева цілей», яке ґрунтується на їхньому чіткому ранжуванні відповідно до пріоритетів регіонального економічного розвитку та наявних фінансових ресурсів. «Дерево цілей» будується шляхом виокремлення часткових цілей із найбільш загальних. Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступенем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятих рішень та засобів досягнення поставлених цілей. Тут здійснюється «прив'язка» цілей до наявних ресурсних можливостей на даній території і, в першу чергу, реалізуються цілі і проекти, які не визначають значних капітальних вкладень.

Маючи аналітичні показники, їх аналіз та можливі матеріальні і природні ресурси на досліджуваній території, розробляють різні, часто

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМШ

Ш---------------------- ".......... ■........ ■.. -....... •... —---------------- .... -.......... ^^_—qp

альтернативні, варіанти соціально-економічного розвитку території або варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі варіанти розвитку подій у перспективі залежно від вибраного напряму вирішення регіональних економічних проблем. Вибір певного варіанта являє собою загальну модель, яка описує очікувані результати і визначає необхідні ресурси для отримання цих результатів.

Найбільш поширеною моделлю є економіко-математична, яка являє собою певні формалізовані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від фактора часу моделі поділяють на динамічні та статичні.

Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, тому широко використовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез.

Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими елементами цілісної системи, тому мають обмежену сферу застосування і меншу прогностичну цінність.

Усі математичні моделі, в свою чергу, поділяють на детерміновані та стохастичні; останні, в свою чергу, поділяють на вірогідні та статистичні. Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вихідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний ймовірний характер взаємозв'язків між об'єктами і явищами.

Особливої уваги заслуговують державні регіональні програми, які дають змогу узгодити територіальні та галузеві аспекти. Ці програми являють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів виконання, які мають забезпечити вирішення завдань регіонального розвитку в економічній, соціально-культурній, екологічній та науково-технічній сферах.

Державні регіональні програми розглядають як важливий інструмент посилення керованості соціально-економічними процесами в районах, містах і областях країни. Реалізація регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності в регіонах базується на подальших принципах регіонального програмування:

Глава @. Механізм реалізації регіональної економічної помітний

■ф- висока цільова спрямованість на кінцевий результат;

■ф- узгодженість завдань щодо раціонального використання всіх видів ресурсів;

■ф- перманентність розроблення програмних заходів;

■ф- конкурсні умови формування програм з метою залучення до їх розробки широкого кола науковців і спеціалістів;

•ф- керованість і контроль за розробленням і реалізацією програми.

Класифікація регіональних програм здійснюється за такими факторами:

+ рівнем загальнодержавного, регіонального та місцевого значення;

+ тривалістю—довгострокові, середньострокові, короткострокові;

+ змістом реалізованої проблеми - комплексні і функціональні;

+ характером програмних заходів - освоєння нових територій, подальший розвиток їх господарства.

Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування як суверенна держава з помітними відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її районами.

Запропоновані д.е.н., академіком Академії вищої школи України Іщу-ком С. у книзі «Розміщення продуктивних сил, теорія, методи, практика» заходи по вирішенню назрілих проблем є актуальними і сьогодні. Це зокрема:

т> необхідність стабілізувати роботу підприємств сфери матеріального виробництва у регіонах і створити умови для нарощування обсягів виробництва товарів та надання послуг;

es* вирішення проблеми ефективної зайнятості трудових ресурсів є районах з високим безробіттям, залучення їх до суспільно-корисної праці;

*г> вирішення проблеми надмірного антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Нридніпров 'я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор 'я, північного Криму та поіфащення екологічної ситуації в них;

*" ^^^ 143

*r забезпечення централізованого фінансування уже розроблених регіональних програм та підвищення відповідальності органів управління за рівнем їх виконання;

т> необхідність удосконалення галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів з метою зменшення різкого навантаження гірничо-видобувних виробництв і підвищення їх економічної ефективності;

т- підвищення рівня соціально-економічного розвитіу тих регіонів, які значно відстають за показниками від найбільш розвинутих. Це, насамперед, стосується Карпатських і Поліських областей, з одного боку, та східних — з іншого.

ез* проведення ряду заходів у регіонах, спрямованих на ліквідацію суттєвого відставання від діючих нормативів у розвитку соціальної та виробничої інфраструктури, особливо в сільській місцевості.

Для вирішення вказаних проблем необхідно активізувати роботу центральних і місцевих органів влади та управління. З цією метою треба розширити права і відповідальність місцевих органів влади за комплексний розвиток областей, міст і регіонів, більш цілеспрямовано вирішувати їх господарські та соціальні проблеми.

Дата добавления: 2015-05-22