Аварійне та довгострокове прогнозування ХО

Хімічна обстановка ХО — це зараження атмосфери, місцевості небезпечними хімічними речовинами унаслідок промислової аварії або застосування хімічної зброї, що потребує певного захисту людей і довкілля. Хімічна обстановка характеризується масштабом розмірами зон і ступенем зараження концентраціями НХР, мгл, гм3 і може бути виявлена методом прогнозування або за даними хімічної розвідки. Прогнозування ХО — це отримання ймовірної інформації про хімічну обстановку, що може скластися на території регіону, об’єктах господарювання на підставі прогнозу передбачення наслідків хімічного зараження у відповідних умовах. Оцінювання ХО — це розвязання задач і формування висновків з аналізу наслідків і ступеня впливу хімічного забруднення на життєдіяльність людей регіону, обєктів господарювання та визначення заходів щодо їх захисту.

Прогнозування і оцінювання ХО у разі аварій на ХНО і транспорті автомобільному, трубопровідному, залізничному, річковому, морському здійснюється для визначення можливих наслідків аварії, послідовності дій у зоні можливого зараження і вживання заходів щодо захисту людей аварійне прогнозування. Для визначення ступеня хімічної небезпеки обєктів, які зберігають або використовують НХР, та адміністративно-територіальних одиниць АТО, у межах яких живе населення, для якого існує ризик ураження НХР, а також для завчасного складання планів здійснення заходів щодо захисту населення і ліквідації наслідків аварій проводять довгострокове прогнозування. Під час прогнозування хімічної обстановки визначають параметри двох зон: зони можливого хімічного зараження і прогнозованої зони хімічного зараження. Зона можливого хімічного зараження ЗМХЗ — це територія, у межах якої під впливом зміни напрямку вітру може виникнути переміщення хмари НХР з небезпечними для людини концентраціями. Зону наносять на карту план місцевості у вигляді кола, півкола, чвертькола, однієї восьмої кола залежно від швидкості вітру.

39. Локалізація і знезаражування джерела хімічного впливу. Локалізація і знезаражування джерел хімічного зараження має за мету заглушити або знизити до мінімально можливого рівня вплив шкідливих і небезпечних чинників, які становлять загрозу для життя і здоров'я людей, екології, а також ускладнюють ведення рятувальних та інших невідкладних робіт на аварійному об'єкті і в зоні хімічного зараження за його межами. Локалізація і знезаражування джерел хімічного зараження (з урахуванням можливих типів хімічної обстановки) може включати наступні основні операції:локалізацію протигазової фази первинних і вторинних хмар НХР;знезаражування первинних і вторинних хмар НХР;локалізацію виливів НХР;

знезаражування (нейтралізацію) виливів НХР. Основними способами локалізації і знезаражування джерел хімічного зараження, з урахуванням виду НХР є: постановка водяних, а також рідинних завіс з використанням нейтралізуючих розчинів; розсіювання хмар за допомогою теплових та повітряно-газових потоків, обвалування району виливу, збір рідинної фази НХР у приямки, засипання місця виливу сорбентами, зниження інтенсивності випарювання покриттям дзеркала виливу полімерною плівкою, розбавлення речовини виливу водою з введенням нейтралізаторів, засипання нейтралізуючими речовинами і твердими сорбентами, випалювання, згущення і вивіз. Вибір технологій локалізації і знезаражування джерел хімічного зараження проводиться з урахуванням типу хімічної обстановки, характеристики і стану НХР. До ліквідації наслідків аварії, в першу чергу залучається особовий склад штатної газорятувальної служби об'єкта. Головне завдання цієї служби - виконання рятувальних робіт, евакуація працюючих з небезпечних місць, надання постраждалим першої медичної допомоги. Аварійно-рятувальні формування локалізують і ліквідовують аварії, які призводять до утворення осередків зараження НХР.Після локалізації осередків зараження проводиться їх знезаражування. В першу чергу дегазуються під'їзні шляхи і внутрішні об'єктові дороги (двори житлових будинків), потім знезаражують ділянки місцевості і об'єкти, які можуть бути джерелами зараження повітря. Отруйні речовини знезаражують шляхом поливу дегазуючими розчинами, для чого використовують парк комунальної техніки, автоцистерни, мотопомпи, пожежні автомобілі та інші машини і механізми, які пристосовані для розливу рідини. Для надання допомоги ураженим в осередок ураження вводяться підрозділи радіаційного, хімічного, біологічного і медичного захисту, рятувальні підрозділи і сили для проведення ліквідації наслідків хімічної аварії. Їх основні зусилля спрямовуються на надання негайної медичної допомоги ураженим та їх евакуацію в чисту місцевість, а також на проведення знезаражування виливів НХР. Ці сили виконують свої завдання у тісній взаємодії з газорятувальною службою об'єктів. У вторинному осередку зараження основні зусилля зосереджуються на локалізації джерел зараження. Тривалість роботи особового складу однієї зміни в осередку хімічного ураження залежить від часу допустимого безперервного перебування в засобах індивідуального захисту (при температурі повітря від +24° до +20"С - 40-50 хвилин, від +і9°до+15°С-2 години, при температурі нижче +15 С - 3 години і більше).

Після завершення робіт в районі збору мають бути проведені заходи щодо спеціальної обробки техніки і санітарної - особового складу формувань.

41.Превентивні заходи щодо зниження масштабів хімічного впливу на об’єкти і території. Організаційні: Установка локальних (місцевих) автоматизованих систем виявлення зараження небезпечними речовинами навколишнього середовища і оповіщення про виникнення надзвичайної ситуації (НС) виробничого персоналу і населення. Завчасне прогнозування зон заражень, створення запасів по матеріально-технічному забезпеченню заходів по захисту й евакуації населення на випадок аварії. Постійно діючий контроль за викидами НХР в атмосферу, скидами у водойми отруйних відходів, за концентрацією парів небезпечних речовин у повітрі робочих приміщень. Забезпечення виробничого персоналу засобами індивідуального захисту й зберігання їх на робочих місцях співробітників у постійній готовності до використання.Розробка інструкцій керівництву, черговим і командам ліквідаторів з викладенням їх обов`язків при НС, а також плану дій при НС. Інженерно-технічні: Обладнання ємностей, комунікацій і виробничих установок із НХР автоматичними та ручними пристроями, які запобігають витіканню НХР у випадку аварії. Підсилення конструкцій ємностей і комунікацій із НХР або влаштування над ними огорожі для захисту від пошкоджень уламками будівельних конструкцій при аварії (особливо на пожежо- і вибухонебезпечних об’єктах).Розміщення (будівництво) під сховищами із НХР аварійних резервуарів, чаш, пасток і направлених стоків.Будівництво під сховищами з особливо небезпечними НХР підземних резервуарів з водою для розчинення (зменшення концентрації) при аварійних витоках.Розосередження запасів НХР, будівництво для них заглиблених або напівзаглиблених сховищ.Виготовлення розчинів НХР за межами основних цехів;Створення запасів нейтралізуючих речовин в цехах де використовуються СДОР;Обладнання приміщень і промислових майданчиків системами виявлення аварій, засобами метеоспостереження і аварійною сигналізацією.

Майданчики для перевалки НХР, причали, залізничні колії повинні бути віддалені від житлових будівель та інших об’єктів не менш ніж на 250 м, а також обладнані пристроями для встановлення водяних завіс та системою локального оповіщення. Заходи по захисту працівників. – створення і підтримання у готовності системи оповіщення;– накопичення фонду захисних споруд і підтримання їх у готовності до використання;– планування заходів по евакуації;– накопичення засобів індивідуального захисту та організація їх зберігання;– підготовка до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт;– морально-психологічна підготовка робітників та службовців.

42. Радіаційний і хімічний контроль на ОГД Радіаційний захист включає заходи для виявлення й оцінки радіан., хім. обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хім. контролю, розробку типових режимів радіан. захисту, забезпечення засобами інд. і колективного захисту, організацію і проведення спец. обробки. Обєкт госп. діяльності — це підприємства державні і приватні, установи і організації, навчальні заклади та інші. Хімічний контроль здійснюється з метою визначення наявності та ступеня зараження ОР, СДОР людей, тварин, техніки, одягу, засобів інд. захисту, продуктів, води, фуражу та інше. Контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки ВПХР, ППХР, ПХР-МВ, а також користуються хімічними лабораторіями ПХЛ-54, ПХЛ-ЛБ. Якщо немає можливості визначити ОР, СДОР — береться проба і скеровується на аналіз в СЕС. Відповідальність за проведення контролю на ОГД покладається на начальників штабів та служб ЦО і командирів обєктових формувань. На обєктах розробляється наказ з організації дозиметричного та хімічного контролю, в якому визначається: порядок забезпечення технічними засобами контролю, організація видачі засобів контролю, облік доз опромінення та ступеню забруднення РР, ОР, СДОР, подання донесень про поглинені дози, ступені зараження, обовязки посадових осіб з ведення контролю, режими радіаційного захисту та порядок впровадження їх в дію. Під режимом радіаційного захисту розуміємо порядок дії людей, використання способів та засобів захисту в зонах радіаційного зараження, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення. Він передбачає послідовність та тривалість використання захисних споруд, захисних властивостей промислових та житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

43. Режими радіаційного захисту. Режим радіаційного захисту — це порядок дій людей, використання заходів і засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, який включає радіаційні ураження і опромінювання людей більше встановлених доз. Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність і тривалість використання людьми захисних споруд, житлових і виробничих будинків, перебування на відкритій місцевості з використанням засобів індивідуального захисту. Режими радіаційного захисту розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або при виникненні аварій з викидом радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту опрацьовані для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць. Всього розроблено 8 типових режимів радіаційного захисту: режими № 1, 2, 3 — для непрацюючого населення; режими № 4, 5, 6,7 — для захисту робітників, службовців і виробничої діяльності підприємства обєкту; режим № 8 — для захисту сил цивільної оборони загонів, ланок і т.п. при проведенні РіІНР зонах радіоактивного зараження. Режими захисту розроблені для умов одно- або двозмінної роботи обєкту підприємства протягом 10-12 год на добу. При розробці режимів захисту враховувались дози опромінювання за час перебування робітників і службовців у.-захисних спорудах, виробничих, житлових і адміністративних будинках, а також при пересуванні із місць відпочинку на робочі місця, виходячи з того, що вони не перевищують межі допустимих величин. Типові режими захисту № 1-7 складаються з трьох етапів, які виконуються в строгій послідовності: 1 етап — визначає час зупинки роботи обєкту термін безперервного перебування людей в захисних спорудах, 2 етап — визначає тривалість роботи обєкту з використанням для відпочинку робітників і службовців захисних споруд працюють в цеху — відпочивають у сховищі або ПРУ, 3 етап — визначає тривалість режиму захисту з обмеженим перебуванням людей на відкритій місцевості не більше 2 год на добу. Працюють у цеху, відпочивають у житлових будинках вдома.

46. Особливості проведення евакуації при різних НС. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій затверджено Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій. Згідно з цим положенням, за характером походження подій, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють 4 класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види. Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це наслідок транспортних аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроза, аварій з викидом загрозою викиду небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій на греблях, дамбах тощо. Надзвичайні ситуації природного характеру — це наслідки небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, деградації ґрунтів чи надр, природних пожеж, змін стану повітряного басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуації, повязані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту збройний напад, захоплення і затримання важливих обєктів ядерних установок і матеріалів, систем звязку та телекомунікації, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна, викрадення спроба викрадення чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо. Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, повязані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

44. Дезактивація обєктів і території. Дезактивація — усунення радіоактивних речовин із поверхонь до величин, безпечних для людини. Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування, вода, які забруднені радіоакт. речовинами підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки та одягу видаляють радіоактивні речовини з усієї поверхні методом обмітання чи обтирання. Повна дезактивація здійснюється наступними методами: змивання РР дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками дегазаційних машин і приладів; змивання РР струменем води під тиском; знищення РР газокрапельним потоком; знищення РР витиранням забрудненої поверхні тампонами, які змочені у дезактивуючому розчині, водою і розчинниками; змітання радіоактивного пилу віниками, щітками тощо; знищення радіоактивного пилу методом пилевідсмоктування.Метод дезактивації вибирається відповідно до виду забруднення. Суть дезактивації, таким чином, полягає у відриванні радіоакт. частин від поверхні та знищення їх з оброблених обєктів. Дезактивація споруд проводиться обмиванням водою. Обмивання починається з даху і ведеться зверху вниз. Особливо старанно обмиваються вікна, двері, карнизи і нижні поверхи будинку. Дезактивація внутр. приміщень і робочих місць проводиться за допомогою обмивання дезактивуючим розчином, водою, обмітанням мітлами і щітками, а також протиранням. Починати дезактивацію слід зі стелі. Стеля, стіни, майно протирають вологими ганчірками, підлога миється теплою водою з милом або 2-3% содовим розчином.Дезактивація ділянок територій, які мають тверде покриття може проводитися змиванням радіоактивного пилу струменем води під великим тиском за допомогою поливальних машин або змітанням радіоактивних речовин підмітально-прибиральними машинами. Ділянки територій, які не мають твердого покриття, дезактивуються шляхом зняття зараженого шару грунту товщиною 5-10 см, дорожними машинами бульдозерами, грейдерами, засипкою забруднених ділянок шаром чистого грунту товщиною 8-10 см; переорюванням зараженої території плугом на глибину до 20 см, збиранням снігу та льоду. Щоб зменшити перенесення радіаційного пилу з одного місця на інше використовують вяжучі рецептори, які створюють плівку, перешкоджаючи пилоутворенню. Дезактивація води провадиться кількома способами, зокрема: фільтруванням, перегонкою, за допомогою іонообмінних смол або відстоюванням криниці, шляхом багаторазового відкачування з них води і знищенням грунту з дна, а ділянка місцевості, яка прилягає до криниці у радіусі 15-20 м дезактивується шляхом зняття шару грунту товщиною 5-10 см з наступним засипанням її незабрудненим піском. Дезактивація продуктів і харчової сировини проводиться шляхом обробкии або заміни тари. Продукти, які не було затарено шляхом зняття забрудненого шару, заражена готова їжа і хліб знищуються. Для поліпшення дезактивації користуються дезактивуючими розчинами, які створюються на базі порошків СФ-2 СФ-2У або при їх відсутності пральними засобами, чи промисловими відходами, які необхідні для помякшення води, що і дає можливість краще змити з поверхні бруд разом з радіоактивними речовинами. З цією метою розчини можна підігріти.

45. Евакуація населення та евакуаційні органи. Евакуація - це комплекс заходів щодо організованого вивезення(виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей.Залежно від становища, яке склалася на час НС, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення. Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій на воєнний період, а в мирний час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха,аварії, катастрофи. У мирний час евакуація населення планується на випадок: загальної аварії на атомній електростанції;усіх видів аварій з викидом небезпечних хімічних речовин;загрози катастрофічного затоплення місцевості;великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам. Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади,уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захистунаселення відповідного рівня. Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30—40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами. Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4—5 км/год., а дистанція між колонами — до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1 —1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10—15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1—2 год.. Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ). На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення,забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку транспортом до районів постійного розміщення. Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань, зон забруднення і зон затоплення усього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах. Евакуаційні органи: обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії; евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ; збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти(ПЕП); пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ);

47. ЗІЗ, їх класифікація. Засоби індивідуального захисту ЗІЗ — пристосування, призначені для захисту шкірних покривів і органів дихання від дії отруйних речовин та інших шкідливих домішок у повітрі. Такі засоби поділяються на засоби індивідуального захисту органів дихання СІЗОД і засоби захисту шкіри. До СІЗОД відносяться протигази, респіратори, ватно-марлеві повязки, до засобів захисту шкіри — захисні костюми. Вибір засобів захисту проводиться з урахуванням їх призначення і захисних властивостей, конкретних умов обстановки і характеру зараження. Класифікація ЗІЗ в Україні встановлюється ГОСТ 12.4.011-89, де в залежності від призначення вони поділяються на 11 класів, які, у свою чергу, залежно від конструкції поділяються на типи:1. Одяг спеціальний захисний кожухи, пальто, півпальто, накидки, халати і т. д. 2. Засоби захисту рук рукавиці, рукавички, напалечнікі, нарукавники і т. д.3. Засоби захисту ніг чоботи, черевики, туфлі, балахони, тапочки і т. д.4. Засоби захисту очей й обличчя окуляри захисні, щитки лицьові, довге волосс 5. Засоби захисту голови каски, шоломи, шапки, берети і т. д.6. Засоби захисту органів дихання протигази, респіратори, саморятівники і т. д.7. Костюми ізолювальні пневмокостюми, скафандри і т.д

8. Засоби захисту органів слуху затички, навушники, беруші і т. д. 9. Засоби захисту від падіння з висоти запобіжні пояси, троси і т. д. 10. Засоби дерматологічні захисні очисники шкіри, репатівние засоби.

48. Сховища, їх обємно-планувальні рішення та обладнання, системи життєзабезпечення. Сховище – інженерна споруда, герметичного типу, яка забезпечує захист людей від дії уражаючих речовин, наслідків аварій та катастроф техногенного і природного характеру.Сховище складається з основних та допоміжних приміщень. До основних приміщень відносяться: - приміщення для укриття людей;- медичний пункт;- пункт управління. До допоміжних приміщень відносяться:- фільтровентиляційні приміщення (ФВП);- приміщення під дизельні електростанції (ДЕС);- санітарні вузли;

- електрощитова;- аварійний вихід;- приміщення для зберігання продуктів харчування;- тамбури і тамбур шлюзи та інші. Системи життєзабезпечення захисних споруд. Для забезпечення тривалого перебування людей у сховищі (мінімальний термін 2 доби), останнє обладнується наступними системами життєзабезпечення:- повітропостачання;- водопостачання;- водовідведення (каналізації);- опалення;- електропостачання;- зв’язку. Система повітрозабезпечення складається з:-повітрозабірника;-протипилових фільтрів;-фільтрів-поглиначів; -вентиляторів; повітрорегулюючого обладнання; повітропроводів; регенеративного обладнання (в сховищах з режимом повної ізоляції). Постачання сховища зовнішнім повітрям повинно забезпечуватися у двох режимах: у режимі чистої вентиляції та у режимі фільтровентиляції. Система водопостачання і каналізації. Водопостачання і каналізація сховищ здійснюються на базі міських і об'єктових водопровідних та каналізаційних мереж. Однак на випадок їх руйнування в сховищі повинні створюватися аварійні запаси води і приймачі фекальних вод. Мінімальний запас води в проточних ємностях повинен бути для пиття, 6 л для санітарно-гігієнічних потреб — 4 л на людину на весь розрахунковий термін перебування, а в сховищах місткістю 600 чол. і більше — додатково для цілей пожежогасіння 4,5 м3.

49. Медична служба ЦЗ держави та територій. Медична служба ЦЗ, є спеціальною організацією в системі охорони здоров'я і призначена для медичного забезпечення населення, що постраждало внаслідок стихійного лиха, аварій та катастроф. Медична служба цивільного захисту організовується за територіально-виробничим принципом. Начальниками служби є: на об'єкті — старший медичний працівник об'єкта; у сільському районі — головний лікар центральної районної лікарні; у міському районі, місті, області — завідувачі відповідними відділами охорони здоров'я. Начальником медичної служби цивільного захисту держави є Міністр охорони здоров'я.Начальник медичної служби ЦЗ несе відповідальність за підготовку всіх медичних формувань.

50. Особливості карантину та обсервації. Для запобігання розповсюдження інфекційних захворювань в осередку ураження встановлюється режим карантину, а у прилеглих районах вводиться режим обсервації. Карантин —- система протиепідемічних та режимно-обмежувальних заходів, які спрямовані на повну ізоляцію усього осередку ураження і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. Він передбачає: повну ізоляцію осередку ураження;встановлення на зовнішніх кордонах охорони;заборону виходу людей, тварин та вивезення майна;дозвіл в'їзду лише спеціальним формуванням;заборону транзитного проїзду;розподіл населення на маленькі групи і доставку харчування, води у квартири, окремі будинки;припинення роботи всіх підприємств та установ, крім тих, які мають особливе значення для господарства;проведення профілактичного лікування населення, а також санітарна обробка, дезінфекція, дезінсекція і дератизація;використання засобів індивідуального захисту. Об'єкти, які продовжують роботу у зонах карантину переходять на особливий режим праці: робітники та службовці переводяться на казарменний стан з виконанням протиепідемічних заходів;зміни розподіляються на окремі групи (можливо, меншої чисельності), контакті між ними та вихід з приміщень забороняється;

харчування та відпочинок організується по групах у спеціально відведених приміщеннях. Коли вид збудника не належить до групи особливо небезпечних, замість карантину вводиться режим обсервації. Обсервація — це спеціальні заходи, які попереджають розповсюдженням інфекції в інші райони. При обсервації проводяться менш суворі ізоляційно обмежувальні заходи, а саме:максимально обмежується в'їзд та виїзд; вивезення з осередку майна дозволяється після знезараження; посилюється медичний контроль; обмежуються масові культурно-просвітницькі заходи та інше. Терміни карантину та обсервації встановлюються, виходячи з максимального інкубаційного періоду захворювання. Його обчислюють з моменту госпіталізації останнього хворого та закінчення дезінфекції.

51. Вплив надлишкового тиску на людину. Надлишковий тиск — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед ним. Він вимірюється в ньютонах на квадратний метр Нм2. Ця одиниця тиску називається Паскалем Па. 1 Нм2=1 Па 1 кПа0,01 кгссм2.При надлишковому тиску 20-40 кПа незахищені люди можуть одержати легкі поразки легкі забиті місця і контузії. Вплив ударної хвилі з надлишковим тиском 40-60 кПа приводить до поразок середньої важкості: втраті свідомості, ушкодженню органів слуху, сильним вивихам кінцівок, кровотечі з носа й вух. Важкі травми виникають при надлишковому тиску понад 60 кПа і характеризуються сильними контузіями всього організму, переломами кінцівок, ушкодженням внутрішніх органів. Вкрай важкі поразки, нерідко зі смертельним результатом, спостерігаються при надлишковому тиску понад 100 кПа.

52. Критерії стійкості ОГ до впливу ударної хвилі. Див. 21 Методика оцінки стійкості до дії ударної хвилі. показник стійкості інженерно-технічного комплексу до дії ударної хвилі приймається таке значення надлишкового тиску, при якому будівлі, споруди і обладнання зберігається або отримають такі руйнування, які можливо відновити в короткі терміни. Це значення надлишкового тиску прийнято вважати межею стійкості об’єкту до впливу ударної хвилі – ΔPФlim, кПа. Послідовність оцінки: визначається ΔPФmax, кПа – максимальне очікуване значення надлишкового тиску; знаючи характеристику основних елементів об'єкту /цеху, дільниць/, від яких залежить випуск запланованої продукції, починають дослідження стійкості кожного елемента;всі основні елементи кожного цеху, дільниці або окремої споруди заносять в спеціальну таблицю;на основі вивчення проектно-будівельної та технологічної документації складають і заносять в ту ж таблицю коротку характеристику кожного досліджуваного елемента;визначаються при яких значеннях надлишкового тиску (ΔPФ) досліджувані елементи отримають слабкі, середні, сильні та повні руйнування;аналізуючи заповнену таблицю, визначимо межу стійкості найбільш уразливого елемента цеху;порівнюємо загальну межу стійкості цеху ΔP lim з максимальним значенням очікуваного надлишкового тиску ΔPФmax;кщо ΔPФlim ≥ ΔPФmax, то цех (об’єкт) стійкий до ударної хвилі.кщо ΔPФlim ‹ ΔPФmax, то цех (об’єкт) не стійкий.На основі аналізу результатів оцінки стійкості по кожному цеху, дільниці, системі і об’єкту в цілому робляться висновки і заходи, в яких вказуються: - межу стійкості об’єкту;- найбільш уразливі елементи цеху (об’єкту);- характер і ступінь руйнувань, очікуваних на об’єкті від ударної хвилі при ΔPФmax і можливі збитки;- межу доцільного підвищення стійкості найбільш уразливих елементів цеху (об’єкту);- заходи із підвищення межі стійкості об’єкту до дії ударної хвилі.

53. Класифікація пожеж та пожежна небезпека виробництва. Пожежа – неконтрольований процес горіння, що супроводжується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей. За масштабами і інтенсивністю пожежі підрозділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми. Окрема пожежа — пожежа, що виникла в окремому будинку чи споруді. Суцільна пожежа – одночасне інтенсивне горіння переважної кількості будинків і споруд на даній ділянці забудови. Масова пожежа – сукупність окремих і суцільних пожеж. Вогняний шторм – особлива форма суцільної пожежі, яка швидко поширюється і характерними ознаками якої є: наявність висхідного потоку продуктів згоряння і нагрітого повітря, приплив свіжого повітря з усіх боків зі швидкістю не менше 50 км/год у напрямку до межі вогняного шторму.

54. Вогнестійкість будинку та вогнестійкості конструкції. Ступенем вогнестійкості називається здатність споруди в цілому чинити опір руйнуванню при пожежі. Споруди за ступенем вогнестійкості поділяються на 8 ступенів I, II, III, IIIa, ІІІБ, IV, IVa, V.Вогнестійкість конструкцій характеризується межею вогнестійкості, під яким розуміють час у годинах, по закінченню якого конструкція втрачає несучу чи ограждающую здатність.

Класифікація споруд з вогнестійкості: I ступінь — всі конструктивні елементи неспалені з високою межею вогнестійкості 1,5 — 3 години.

II ступінь — всі конструктивні елементи неспалені з межами вогнестійкості 0,5 — 2,5 години. III ступінь — основні несучі конструкції вогнетривкі, не несучі — важко спалимі з межею вогнестійкості 0,25 — 2 години. IV ступінь — всі конструкції — важко спалимі з межами вогнестійкості 0,25 — 0,5 години. V — ступінь — всі конструкції — спаленні.

55. Основні вражаючі фактори вибуху. Вибух — це звільнення великої кількості енергії в обмежено-му обємі за короткий проміжок часу. Він призводить до утво-рення сильно нагрітого газу плазми з дуже високим тиском, що при моментальному розширенні здійснює ударний механічний вплив на навколишні тіла. Вибух у твердому середовищі супро-воджується його руйнуванням і дробленням, у повітряному чи водяному — викликає утворення повітряної чи гідравлічної уда-рних хвиль, які і впливають на розміщені в них обєкти. Основ-ними вражаючими факторами вибуху є: -повітряна ударна хвиля, що виникає при ядерних вибухах, вибухах речовин, які ініціюють і детонують, при вибухових пере-твореннях хмар паливно-повітряних сумішей, вибухах резервуа-рів з перегрітою рідиною і резервуарів під тиском; -осколкові поля, створювані уламками різного роду предме-тів технологічного устаткування, будівельних деталей тощо. При пожежах і вибухах люди отримують термічні і механічні ушкодження; найбільш характерні: опіки тіла і верхніх дихаль-них шляхів, черепно-мозкові травми, численні переломи і забит-тя, контузії, комбіновані ураження.

58. Зонування території при вибусі газоповітряної суміші. Вся область вибуху поділяється умовно на три зони — ближню або зону вибуху, знаходиться в межах хмари вибуху, проміжну та дальню або зону формування повітряної ударної хвилі

56. Класифікація виробництва за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою. Категорія А вибухонебезпечні приміщення. Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа. Категорія Б вибухопожежонебезпечні приміщення Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа. Категорія В пожежонебезпечні приміщення. Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б. Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полумя; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

57. Розрахунковий час відключення трубопроводів з горючими рідинами при аварії. Розрахунковий час відключення трубопроводів визначається у кожному конкретному випадку, виходячи з реальної обстановки, і повинен бути мінімальним з урахуванням паспортних даних на запірні пристрої, характеру технологічного процесу і виду розрахункової аварії. Розрахунковий час відключення трубопроводів слід приймати рівним: - часу спрацювання системи автоматики відключення трубопроводів згідно з паспортними даними установки, якщо ймовірність відмови системи автоматики не перевищує 10-6 на рік або забезпечено резервування її елементів але не більше 3 с- 120 с, якщо ймовірність відмови системи автоматики перевищує 10-6 на рік і не забезпечено резервування її елементів - 300 с у разі ручного відключення. Не допускається використання технічних засобів для відключення трубопроводів, для яких час відключення перевищує вищенаведені значення. 59. Зсуви та чинники, які призводять до виникнення зсуву, протизсувні заходи. Зсув — сповзання і відрив мас гірських порід вниз схилом під дією сили тяжіння. Зсуви виникають у результаті порушення природної рівноваги залягання верств гірських порід з розривом їх суцільності і переміщенням у горизонтальному або близькому до нього напрямі. Вони часті на схилах долин або річкових берегів, у горах, на берегах морів. Найчастіше зсуви виникають на схилах, складених водотривкими і водоносними породами, що чергуються. Зсуви можуть виникати під час горотворення, внаслідок зволоження ґрунту, а також діяльності людини техногенні — при гірничих та будівельних роботах тощо Причиною утворення зсувів є порушення рівноваги між силою тяжіння і утримуючими силами, найпоширенішимипричинами якого у свою чергу є:- збільшення крутизни схилу в результаті підмиву водою- ослаблення міцності порід при вивітрюванні або перезволоженні опадами і підземними водами - дія сейсмічних поштовхів- будівельна і господарська діяльність. Протизсувні заходи — впорядкування поверхневого стоку, перехват потоків ґрунтових вод, запобігання природному контрфорсу зсувного масиву від руйнування, підвищення стійкості схилу механічними і фізико-хімічними засобами.

Дата добавления: 2015-05-26