Робоча навчальна програма 2 страница

4. Котюк В.О. Основи держави і права: навчальний посібник для абітурієнтів, студентів, учнів середніх шкіл і ліцеїв. – К.: Вентурі, 1997. – С. 27 – 30, 39 – 44.

5. Основы государства и права Украины. / Под ред. академика АННПр Пахомова И.Р. – Х.: Одиссей, 2000. – С. 19 – 20.

6. Основы государства и права Украины в вопросах и ответах. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – С. 98 – 113.

7. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре». 2003. — 505 с..

8. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 2. Особлива частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 395 с..

9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Кн. 1. — 722 с..

10. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Т. 1. —529с.

11. Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. М.: Бек, 2002. — Т. 1. — С. 611-615.

12. Бiрюков I.А. та iн. Цивiльне право України: Загальна частина: Навч. посiбник для юрид. спец. вищих закладiв освiти / I.А.Бiрюков, Ю.О.Заiка, В.М.Спiвак. – К.: Наук. думка, 2000. – 304с.

13. Цивiльне право України: У 2 кн. – Кн.2: Пiдручник / Д.В.Боброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та iн.; За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової; Київ. нац. ун-т iм. Т.Шевченка. – К.: Юрiнком Iнтер,2000. – 780с.

14. Цивiльне право України: У 2 кн. – Кн.1: Пiдручник / Д.В.Боброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та iн.; За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової; Київ. нац. ун-т iм. Т.Шевченка. – К.: Юрiнком Iнтер, 2000. – 861с.

15. Інформаційні ресурси

1. Навчальний план факультету;

2. ОПП і ОКХ

3. Положення про організацію навчального процесу у кредитно-модульній системі підготовки фахівців (СДПУ, 2005);

4. Адреси бібліотек та читальних залів ДВНЗ «ДДПУ»: вул. Г.Батюка, 19; вул. Комунарів, 16; вул.. Леніна,12.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Донбаський державний педагогічний університет»

Кафедра філософії, соціально-політичних і правових наук

опорний конспект лекцій

із навчальної ДИСЦИПЛІНИ

«ПРАВОЗНАВСТВО»

підготовки бакалаврів

Слов’янськ – 2012 р.

Укладачі:

Ковнєров О. Є. кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціально-політичних та правових наук ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Борщов В.В., старший викладач кафедри філософії, соціально-політичних та правових наук ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Творін Є.Б., старший викладач кафедри філософії, соціально-політичних та правових наук ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Розділ І. Основи держави і права.

Тема 1. Поняття, сутність та походження держави і права.

Лекція 1. Поняття, сутність та походження держави.

Мета вивчення: розкрити поняття держави, її ознаки, елементи механізму держави, ознайомити з теоріями походження держави, дати характеристику функцій держави, проаналізувати поняття правової держави.

Навчальний час: 2 год.

План лекції:

1. Походження, сутність та ознаки держави. Механізм держави.

2. Класифікація функцій держави. Форма держави та її складові елементи.

Ключові поняття: держава, монархія, республіка, федерація, унітарна, демократична, авторитарна.

Основний зміст

Питання 1.

На сьогодні серед науковців-юристів, істориків, філософів та інших вчених немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права. Здебільшого виникнення держави і права пов’язується з економічними та соціальними чинниками, з виникненням майнової нерівності, розшаруванням суспільства – появою класів.

У науку така теорія походження держави ввійшла під назвою соціально-економічної класової, або історико-матеріалістичної теорії. Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первіснообщинного ладу були пов’язані з істотними змінами в економічному житті тогочасного суспільства, яке поступово переходило від привласню вального господарства (мисливство і збирання) до господарювання виробничого, до одержання надлишкового продукту. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і соціальної диференціації.

Цей період характеризується трьома великими розподілами праці: відокремленням скотарства від землеробства, що сприяло поділу суспільства на два класи – вільних і рабів; відокремленням ремесел від землеробства, що спричинило поглиблення майнової нерівності серед вільних і виділенням особливого прошарку людей, зайнятих лише обміном продуктів, а саме, викликало появу класу посередників-купців.

З’являється об’єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і конфлікти в суспільстві, зокрема, на зміну первіснообщинному ладу приходить держава при цьому виникає державна влада, яка виступає захисником панівних верств суспільства.

Одночасно із виникненням держави відбувався процес формування права. Основним засобом формування правової системи стають акти (правила поведінки), які видаються центральними органами державної влади і виражають інтереси домінуючих у країні верств суспільства.

Згідно із класовим соціально-економічним вченням, кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особливостями.

Найчастіше визначаються такі історичні типи держави, як рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний та сучасний.

Окрім викладеної вище соціально-економічної класової теорії походження держави і права, поширені також теорії, зокрема, теологічна (релігійна) теорія, яка пояснює походження кожної держави і права божественною волею; патріархальна, сутність якої полягає у твердженні, що держава походить від сім’ї, є результатом розростання сім’ї; договірна, згідно з цією теорією держава виникає внаслідок укладення між людьми суспільного договору, а саме добровільної угоди між правителем і народом для забезпечення спільної справедливості; психологічна, суть її в тому, що в людях закладена психологічна потреба жити в умовах організованого співтовариства, в умовах колективної взаємодії; теорія насильства, яка пояснює виникнення держави завоюванням одними племенами, народами інших; конвергенції, за цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом та відбувається їх зближення та злиття; космічна, зокрема, поява держави за цією теорією пояснюється втручанням інопланетних цивілізацій.

Таким чином, держава є одним з найважливіших суспільних явищ. Протягом століть, як було зазначено, вчені юристи, філософи, політики прагнули дати визначення поняття держави та розкрити її сутність.

Універсальне правове визначення держави для всіх епох і всіх країн дати важко. Залежно від історичних умов на перший план можуть виходити або класове начало, або загально соціальне (діяльність в загальнонаціональних інтересах). Проте, узагальнюючи спільні ознаки держав, різних за класовою сутністю, формою правління і функціями, можна зробити висновок, що держава – це певний засіб організації суспільства, основний елемент політичної системи.

Отже, держава – це особлива політико-територіальна організація влади, що має суверенітет, володіє спеціальним апаратом управління і примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкової сили і здійснювати керівництво суспільством.

До основних ознак держави належать: суверенітет, територія, наявність особливого апарату управління, наявність публічної політичної влади, наявність загальнообов’язкових правил поведінки, система податків, зовнішня атрибутика.

Механізм держави

Держава як велика і універсальна організація складається з численних менших організацій, які є ланками цієї великої системи. Об’єднує їх те, що всі вони беруть участь у здійсненні функцій держави. В сукупності всі ці організації називаються механізмом держави. До нього входять три групи державних організацій: 1) державні органи (апарат держави) – наділені чітко визначеними владними повноваженнями з управління конкретними сферами суспільного життя. За характером здійснюваних функцій вирізняють: представницькі законодавчі органи; органи виконавчої влади; органи судової влади; 2) державні установи (підприємства) – державні організації, які під керівництвом державних органів здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності; 3) державні установи – державні організації, які під керівництвом державних органів здійснюють функції держави у сфері діяльності, пов’язаної з наданням послуг та створенням нематеріальних цінностей (освіта, медицина, культура, наука, спорт).

Питання 2.

Функціями держави є основні напрямки (сторони, види) діяльності держави всередині країни і на міжнародній арені для досягнення певних цілей.

Існують певні підстави для класифікацій функцій держави на види: 1) за соціальним значенням: основні та неосновні; 2) за територіальною спрямованістю: внутрішні та зовнішні; 3) за часом здійснення: постійні та тимчасові.

Отже, функції держави – це основні соціально важливі напрями її діяльності на конкретному історичному етапі розвитку. Функції держави характеризуються як внутрішні, що здійснюються в межах даної держави і забезпечують внутрішню політику держави та зовнішні, які забезпечують здійснення зовнішньої політики держави. Зокрема, до внутрішніх належать політична, економічна, функція оподаткування, соціальна, екологічна, культурна, інформаційна та правоохоронна функції. До зовнішніх функцій держави належать політична, економічна, екологічна, гуманітарна, інформаційна, оборонна та функція правопорядку.

Функції держави пов’язані з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати своєю політикою відповідно до своїх потреб.

Основними формами здійснення функцій держави є: законодавча (створення законів та інших правових норм); виконавча (реалізація правових норм, їх втілення в життя та контроль за їх виконанням); судова (скасування незаконних актів, припинення неправомірних дій, відновлення законності та ін.).

Форми держави та її складові елементи

Форма держави – сутність трьох елементів: форми правління, форми державного устрою і політичного (державного) режиму.

Тобто, форма держави – це спосіб організації та здійснення державної влади. Форма правління – це спосіб організації державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція і взаємозв’язок між собою, а також взаємовідносини з населенням країни. Відомі дві форми правління: монархія (абсолютна, обмежена) і республіка (парламентська, президентська, змішана). Форма державного устрою – це територіальна організація держави, характер взаємодії між її складовими частинами та державою в цілому. Теорія права розрізняє просту (унітарну) та складну форми державного устрою (федерація, конфедерація), а за твердженням деяких авторів ще й імперія (примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади). Державно-правовий режим – це сукупність засобів реалізації державної влади, зокрема, розрізняють демократичний (ліберальний, консервативний, радикальний) і антидемократичний (авторитарний, тоталітарний, деспотичний, тиранічний, фашистський, охлократія) державно-правовий режим.

Питання для самостійної роботи:

1. Необмежені монархії в сучасному світі.

2. Різновиди демократичних і антидемократичних режимів.

Теми для написання рефератів.

1. Унітарна держава.

2. Федерація та конфедерація.

3. Авторитарний та тоталітарний режими.

Рекомендована література:

1. Котюк В.О. Основи держави і права / В.О. Котюк – К.: Вентурі, 2000.

2. Гончаренко В.Г. Правознавство /В.Г. Гончаренко. – К.: Інформаційно-правовий центр, 2002.

3. Кравчук М.В. Правознавство /М.В. Кравчук. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003.

4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права / П.М. Рабінович. – К.: Атіка, 2003.

5. Цвіка М.В., Петришина О.В. Загальна теорія держави і права / М.В. Цвіка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2004.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. /О.Ф. Скакун. – Х.: Консум, 2004.

Тема 2. Поняття, сутність та походження права.

Лекція 1. Поняття, сутність та походження права.

Мета вивчення: розкрити поняття права, його ознаки, принципи права та функції права, проаналізувати місце норм права в системі соціальних норм та основні джерела права.

Навчальний час: 2 год.

Обладнання: ___________________________________________________

План лекції (навчальні питання):

1. Поняття права та його основні ознаки. Функції права.

2. Класифікація норм і галузей права..

3. Джерела права. Поняття систематизації нормативних актів.

Ключові поняття: соціальні норми, норма права, функція права, кодифікація, закон, постанова, указ.

Основний зміст

Питання 1. Поняття права та його основні ознаки. Функції права.

Кожне суспільство є саморегулювальною системою. Це означає, що суспільство саме забезпечує певний порядок у ньому, використовує для впливу на поведінку людей різні засоби регулювання суспільних відносин.

За сучасних об’єктивних умов розвитку української державності та формування громадянського суспільства нагальною потребою постає правова освідченість громадян.

Людина, яка прагне бути гідним громадянином незалежної демократичної держави, обов’язково має оволодіти досягненнями світової та вітчизняної правової культури, навчитися юридичним засобам захисту загальновизнаних соціальних цінностей та власних конституційних прав. Для реалізації цього процесу необхідним є формування високого рівня правосвідомості та правової культури українського суспільства в цілому та кожної окремої людини. Суспільна корисність цього посібника значно зростає в період соціальної реконструкції суспільства, його нових економічних і політичних орієнтацій у зв’язку з входженням України в Європейську та світову спільноту.

Тема першого міні-модуля, яку необхідно розглянути називається «Поняття, сутність та походження права». ЇЇ зміст містить теоретичний матеріал про поняття та ознаки права, функції і джерела права, про класифікацію права за галузевими ознаками та правові норми, про систематизацію нормативних актів і правові відносини, про правомірну поведінку та правопорушення, про роль цих юридичних інститутів в суспільстві та закономірності їх розвитку.

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі:

а) система правових норм;

б) правила поведінки загального характеру;

в) правила мають загальнообов’язковий характер;

г) правила тісно зв’язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

д) формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

е) установлюються, санкціонуються, гарантуються державою та її органами;

ж) у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми;

з) правила поведінки повинні установлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму та милосердя.

Отже, право – це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил поведінки (норм), які охороняються силою державного примусу і забезпечують юридичну регламентацію суспільних відносин у межах території усієї країни.

Функції права

Основними напрямками впливу права на суспільні відносини є функції права, які поділяються на загально-соціальні та спеціальні юридичні. Зокрема до загально-соціальних функцій належать гуманістичні, організаторсько-управлінські, інформаційні, оціночно-орієнтувальні, ідеологічно-виховні, гносеологічні (пізнавальні); до спеціальних юридичних функцій права належать регулятивна та охоронна.

В цілому функції права відповідають функціям держави, але найчастіше виділяють регулятивну й охоронну функції права.

Регулятивна функція використовується для запровадження позитивних правил поведінки шляхом закріплення наявних правил (наприклад, закріплень повноважень власника щодо володіння, користування та розпорядження майном) або для забезпечення активної поведінки тих чи інших суб’єктів (наприклад, покладання обов’язку сплачувати податки). Цією функцією здійснюється регулювання економічних, політичних, соціальних, культурних та інших суспільних відносин.

Охоронна функція призначена для вжиття заходів юридичного захисту і юридичної відповідальності і характеризується особливими засобами впливу на поведінку людей (наприклад, заборона розповсюдження наркотичних засобів, кримінальна відповідальність за крадіжку).

Питання 2. Класифікація норм і галузей права.

Норма права – це формальне визначення, сформульоване або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки, здійснення якого забезпечується державними примусовими заходами.

Структура норми права – це її складові, визначені такими термінами: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза – частина правової норми в якій зазначаються обставини, за яких слід керуватися зазначеною нормою.

Диспозиція – частина правової норми, яка визначає, яким може або повинна бути поведінка суб’єкта права за наявності умов зазначених в гіпотезі.

Санкція – частина правової норми, в якій зазначаються заходи державного впливу або юридична відповідальність, які застосовуються у випадку невиконання приписів, передбачених у диспозиції. Ними можуть бути: майнова відповідальність, накладення штрафу, визнання певних дій недійсними, звільнення з роботи тощо.

За характером приписів поведінки особи норми права поділяються на три види:

1) імперативні (зобов’язуючі) – встановлюють для учасників суспільних відносин вимогу дотримуватись певної поведінки (наприклад, обов’язок кожного громадянина сплачувати встановлені законом податки);

2) диспозитивні (уповноважуючи) – надають учасникам суспільних відносин право вибору поведінки у певних межах, якими вони за бажанням можуть користуватись (право особи обирати місце проживання, право на судовий захист, право на заняття підприємницькою діяльністю та ін.);

3) заборонні – запроваджують заборону щодо вчинення тих чи інших дій (наприклад, заборона прийому неповнолітніх на підземні і небезпечні роботи).

Залежно від того, чи встановлює правова норма правила поведінки, чи передбачає форми (процедуру) здійснення прав і обов’язків, норми права поділяються на: а) матеріальні, що встановлюють права та обов’язки громадян, підприємств, організацій тощо (право власності, право на честь, гідність та ін.); б) процесуальні, що передбачають методи здійснення передбачуваних у нормах матеріального права прав і обов’язків (порядок звернення до суду, оскарження судового рішення, притягнення до адміністративної відповідальності та ін.).

Загальними правилами поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об’єктивними закономірностями і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу являють собою соціальні норми. Соціальні норми – це правила поведінки людей та їх об’єднань, що покликані врегульовувати життя суспільства з метою забезпечення в ньому порядку і стабільності. Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціальні норми класифікують на правові (або юридичні, які регулюють суспільні відносини між людьми та їх організаціями і здійснюють охорону та захист таких відносин), моральні (вказують на принципи поведінки, мають обґрунтування в ідеалах справедливості та несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов’язку і забезпечуються певним духовним впливом, громадською оцінкою у формі схвалення або осуду), корпоративні (правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаннями людей), звичаї (правила поведінки, які склалися внаслідок історично тривалого повторення людьми певних дій, що закріпилися як стійкі звички, як приклад: весілля, хрестини тощо) чи традиції (різновиди звичаїв, що вказують на епізодичне правило, стиль поведінки, наприклад: вітання при зустрічі, поздоровлення зі святом та ін.). Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на економічні (норми, що регулюють економічні відносини між різними суб’єктами господарської діяльності), політичні (норми, що регулюють політичні відносини між різними суб’єктами політичної діяльності), сімейні (норми, що регулюють права та обов’язки між подружжям та взаємовідносини батьків та дітей), релігійні (норми, які регулюють відправлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу), естетичні (важливу роль відіграють погляди людей на естетичне та неестетичне, красиве й повторне тощо). Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв’язком із державою та напрямками впливу на суспільні відносини.

Залежно від місця й ролі у правовій системі суспільства розглядають такі основні галузі права, як традиційні, спеціальні та процесуальні. Отже галузі українського права слід розглядати за різними підставами класифікації, а саме: 1) державне (конституційне) право; 2) адміністративне; 3) фінансове; 4) трудове; 5) цивільне; 6) шлюбно-сімейне; 7) житлове; 8) екологічне; 9) підприємницьке; 10) кримінальне; 11) земельне.

Питання 3. Джерела права. Поняття систематизації нормативних актів.

Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма має бути змістовною, тобто повинна містити певний, виражений юридичною мовою текст, що несе певне смислове навантаження. Способами юридичного виразу права, його організацією в належну юридичну оболонку є джерела права. Термін «джерела права» тлумачиться неоднозначно. Його розуміють і як матеріальне джерело права (суспільно-економічні відносини, правові концепції, характер та особливості ведення господарства та ін.), і як історичну пам’ятку права, з якої ми одержуємо знання про існуюче в давні часи право (Кодекс Юстиніана, «Руська правда», Новгородська судна грамота, «Права, за якими судиться малоросійський народ» та ін.), і як формальне джерело права – спосіб вияву змісту і закріплення правил поведінки, що встановлюється державою, – «джерело права». Таким чином основні джерела права поділяються: 1) правовий звичай (звичайне правило поведінки, яке санкціонується та забезпечується державою); 2) правовий (судовий чи адміністративний) прецедент – рішення компетентного органу держави, якому надалі формально надається обов’язковість при розв’язанні всіх аналогічних судових чи адміністративних справ; 3) нормативний договір (письмовий документ, в якому загальні правила поведінки встановлюють кілька суб’єктів, наприклад: колективний договір у трудових правовідносинах); 4) міжнародно-правові акти (норми міжнародного співтовариства, які за згодою держави поширюються на її території, наприклад, з 2006 року в Україні рішення Європейського суду можуть використовуватися як джерела права); 5) нормативно-правовий акт (письмовий документ державного органу, прийнятий в межах компетенції цього органу: закони і підзаконні акти, наприклад – укази, постанови).

Поняття систематизації нормативних актів

Поняття «законодавство» найчастіше вживається у двох значеннях, а саме: 1) як один з основних методів здійснення державою своїх функцій шляхом видання органами державної влади законів; 2) як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини (законів, підзаконних нормативних актів, назви яких у різних державах можуть різнитися – укази, декрети, постанови, накази, інструкції тощо).

Нормативний акт – це офіційний письмовий документ, що містить норми права. Він, зокрема, відображає державну волю; видається компетентними органами; має загальнообов’язковий характер; документально оформляється; охороняється державою та розрахований на багаторазове використання

Система законодавства – це сукупність чинних нормативно-правових актів певної держави, передусім законів, у яких офіційно закріплюються загальнообов’язкові правила поведінки (норми права). Система законодавства є способом зовнішнього прояву та існування системи права.

Чинне законодавство охоплює велику кількість нормативно-правових актів і є багатоплановим. Для полегшення практики його застосування використовується систематизація нормативних актів, яка забезпечує доступність законодавства для населення, юридичних і посадових осіб.

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність з упорядкування нормативних актів, зведення їх до певної внутрішньої узгодженої системи.

Формами систематизації є інкорпорація та кодифікація. Інкорпорація – це систематизація, видання збірників нормативних актів, коли за основу беруться зовнішні ознаки матеріалів (хронологія, розташування актів за алфавітом, за предметом правового регулювання тощо). Види інкорпорації: 1) офіційна (полягає у підготовці, затвердженні і виданні відповідних зібрань самим законодавчим органом («Відомості Верховної ради» тощо)); 2) офіціозна (полягає у тому, що обробка законодавства, підготовка та видання зібрань інкорпорованого законодавства здійснюється не законодавчим органом, а спеціально уповноваженими на те державними органами, як правило, – це Міністерство юстиції); 3) неофіційна (здійснюється відомствами, організаціями, що не мають спеціального уповноваження, а саме, видавництво, навчальний заклад, приватні особи). Кодифікація – це систематизація законів та інших нормативних актів, що регулюють певну галузь суспільних відносин з удосконаленням їх змісту (найпоширенішим кодифікаційним актом є кодекс).

Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Основне джерело права в Україні.

2. Призначення принципів права.

3. Галузі права.

4. Структура правової норми.

Теми для написання рефератів:

1. Норми права та інші соціальні норми.

2. Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки, види.

3. Функції права.

4. Види систематизації нормативно-правових актів.

Рекомендована література до теми:

1. Котюк В.О. Основи держави і права / В.О. Котюк – К.: Вентурі, 2000.

2. Гончаренко В.Г. Правознавство /В.Г. Гончаренко. – К.: Інформаційно-правовий центр, 2002.

3. Кравчук М.В. Правознавство /М.В. Кравчук. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003.

4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права / П.М. Рабінович. – К.: Атіка, 2003.

5. Цвіка М.В., Петришина О.В. Загальна теорія держави і права / М.В. Цвіка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2004.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. /О.Ф. Скакун. – Х.: Консум, 2004.

Тема 3. Правовідносини. Правомірна поведінка. правопорушення

Лекція 3. Правовідносини. Правомірна поведінка. правопорушення

Мета вивчення: розкрити поняття правовідносин, суб’єктів правовідносин, надати уявлення про об’єкти правовідносин та юридичні факти.

Навчальний час: 2 год.

Обладнання: ___________________________________________________

План лекції (навчальні питання):

1. Поняття правовідносин та їх ознаки. Види та елементи правовідносин.

2. Поняття юридичних фактів.

Ключові поняття: «правоздатність», «дієздатність», «деліктоздатність», реалізація змісту правовідносин, суб’єктивні права, юридичні обов’язки.

Основний зміст

Питання 1. Поняття правовідносин та їх ознаки. Види та елементи правовідносин.

Великий філософ Аристотель назвав людину «суспільною твариною», маючи на увазі, що людина постійно спілкується з собі подібними, вступає в суспільні відносини. Ці відносини регулюються різними нормами: релігійними, моральними, корпоративними. Значна частина суспільних відносин будується на основі норм права – такі відносини називають правовими відносинами. Правові відносини – це суспільні відносини, урегульовані нормою права, учасники яких мають суб’єктивні юридичні права та обов’язки.

Ознаки правовідносин: 1) виникають виключно на основі права; 2) є різновидом суспільних відносин; 3) між учасниками відносин виникає специфічний зв’язок у вигляді суб’єктивного права однієї особи та юридичного обов’язку іншої особи; 4) мають вольовий характер; 5) виникають з приводу реального блага; 6) охороняються та забезпечуються силою державного примусу.

Дата добавления: 2015-05-26