Фактори, що впливають на величину виручки

Виручка від реалізації продукції – це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Виручка є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, створення доходів і формування фінансових результатів.

Виручка від реалізації, отримана підприємством, свідчить про те, що виготовлена продукція реалізована, тобто вона відповідає певним споживчим якостям, асортименту, суспільному попиту і задовольняє споживача. Розмір виручки залежить від: кількості, асортименту і якості продукції, що реалізується; рівня цін реалізації. Обсяг реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки. Асортимент впливає двозначно на розмір виручки: підвищення питомої ваги в загальному об’ємі реалізуємої продукції більш дорогого асортименту збільшує розмір виручки і навпаки. Ціни прямо впливають на розмір виручки. На рівень цін впливають якість, споживчі якості, терміни реалізації продукції, попит і пропозиція на ринку. На окремі види продукції, робіт, послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. В цьому випадку виручка залежить від рівня прейскуранта цих цін. В умовах ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

28. Розрахунок та планування виручки від реалізації.

Виручка від реалізації продукції – це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Виручка є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, створення доходів і формування фінансових результатів.

Виручка від реалізації, отримана підприємством, свідчить про те, що виготовлена продукція реалізована, тобто вона відповідає певним споживчим якостям, асортименту, суспільному попиту і задовольняє споживача. Виручку від реалізації визначають методом прямого рахунку, шляхом множення кількості виробів на їх ціну і складанням всіх сум по номенклатурі виробів. Обсяг реалізації може розраховуватись, виходячи із товарного випуску виробів в плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи залишки на кінець планового періоду: Р=З₁+ТВ-З₂, де З₁ – залишки продукції на складі; залишки продукції відвантаженої, строк оплати якої не настав; залишки продукції відвантаженої, строк оплати якої пройшов; залишки продукції, що знаходить на відповідальному зберіганні покупця. До З₂ входять перші два пункти залишків на початок (З₁). Реалізаційні ціни в плановому періоді визначаються на основі цін базового періоду, шляхом корегування їх на можливі зміни.

29. Розподіл виручки від реалізації продукції

Виручка від реалізації товарної продукції є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена вартість ОФ (амортизаційні відрахування). Утворюються економічні умови для нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід. Валовий дохід – це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами у складі собівартості реалізованої продукції.

30. Формування і розподіл чистого доходу.

Чистий дохід – це різниця між валовим доходом і заробітною платою. За економічною сутністю чистий дохід - це виражена в грошовій формі вартість додаткового продукту.

Джерелом формування чистого доходу є валовий дохід, якій в свою чергу формується з виручки. Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, ПДВ, відрахувань у фонди пенсійного і соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Т.ч., чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави.

31. Доход від інвестиційної діяльності.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки – це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку. Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому у підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Перш, ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати її фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки. Тимчасово вільні кошти підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в банках під обумовлений відсоток. Отже, за ринкової економіки результати інвестиційної діяльності є постійними джерелами грошових доходів і балансового прибутку підприємства.

32. Доход від фінансових операцій.

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій з цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.

Підприємства отримують доход від таких видів фінансової діяльності:

- придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів (їх продаж);

- цільові грошові вклади;

- валютні операції;

- пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

- надання позик;

- лізінгові операції.

34. Грошові надходження із зовнішніх джерел.

Зовнішніми джерелами фінансових ресурсів підприємств є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі. Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Виникнення і функціонування кредиту пов`язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значні фінансові ресурси на створення зайвих запасів сировини і матеріалів. Проте в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

35. Екон. зміст прибутку підприємства.

Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва – це частина національного доходу. Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Існують особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бух. обліку, в офіційній звітності суб`єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції; обчислення й калькулювання собівартості продукції; визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку. Прибуток – це показник, що формується на мікрорівні.

36. Прибуток як результату

фінансово-господарської діяльності підприємства. Прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Існують особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бух. обліку, в офіційній звітності суб`єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції; обчислення й калькулювання собівартості продукції; визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів. Прибуток – це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток н\г – це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін в порядку обліку фінансових результатів. Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток.

37. Формування загального прибутку.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Балансовий прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від оренди (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій. Отримання балансового прибутку пов’язане з кількома напрямками діяльності підприємства: 1)Основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило він має основну питому вагу в складі балансового прибутку. 2)Діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації. 3)Діяльність пов’язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств; у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. 4)Діяльність, зв’язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств. До них належать: прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді; невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій; надходження боргів, списаних раніше як безнадійні; штрафи, пені, неустойки; дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності; прибуток від завишення цін і тарифів; курсова різниця; прибутки і збитки від ліквідації основних засобів; прибуток від спільної діяльності тощо.

38. Прибуток від реалізації продукції.

Фактори, що впливають на прибуток від реалізації продукції.

Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб`єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку. Прибуток від реалізації – це різниця між обсягом реалізації продукції та її собівартістю.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від 2 факторів: обсягу реалізації та її собівартості. На зміну обсягів реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, рентабельність продукції. Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Собівартість – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію. Повна собівартість = витрати на виробництво продукції (виробнича собівартість) + витрати на реалізацію. Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак склад витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. У складі витрат, що включаються у собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації.

39. Собівартість та її вплив на прибуток..

Прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію. Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію – повну собівартість продукції. Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак склад витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. У складі витрат, що включаються у собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції.

40. Формування відпускних цін та їх вплив на прибуток..

Ціни прямо впливають на розмір прибутку. На рівень цін впливають якість, споживчі якості, терміни реалізації продукції, попит і пропозиція на ринку. На окремі види продукції, робіт, послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. В цьому випадку виручка (й прибуток) залежить від рівня прейскуранта цих цін. В умовах ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно державою на всі послуги першої необхідності і на товари, що виробляються державою монопольно (гал, електроенергія і ін.). Регульовані ціни встановлюються на товари першої необхідності шляхом врегулювання рівня рентабельності (на хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування тощо). При цьому держава встановлює індикативні ціни – мінімальний і максимальний рівні цін. У всіх інших випадках використовуються вільні ціни, що складаються під впливом попиту і пропозиції за домовленістю сторін. При встановленні вільних відпускних цін за основу береться собівартість і прибуток (планову рентабельність), тобто ціна має прямий вплив на прибуток. Потім додається акцизний збір і ПДВ. В залежності від того, кому реалізується продукція ціни встановлюються оптові і роздрібні. Відвантаження і відпуск продукції посередникам здійснюється оптом чи партіями по оптовим цінам. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям по цінам, що включають збутові націнки. Ця націнка є джерелом формування прибутку торгових організацій. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари по роздрібним цінам з торговою націнкою.

41. Методи розрахунку та планування прибутку.

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування отримання прибутку суб’єктами господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів. На підприємствах виробничої сфери можуть застосовуватись три методи розрахунку прибутку від реалізації:

1) Метод прямого рахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані: а)перелік і кількість продукції відповідної номенклатури, що планується до виробництва і реалізації; б)повна собівартість одиниці продукції; в)оптова ціна одиниці продукції (ціна виробника). Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли треба розрахувати великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

2) Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоду. За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

3) Економічний (аналітичний) метод. Він відрізняється тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції, собівартості продукції, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Непорівнянна продукція – це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді. Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності: визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції; порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому; виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді; розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

42. Рентабельність підприємства. Методи її визначення і значення.

Прибуток – це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівнювати з понесеними витратами. Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб’єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність – це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Класифікація показників рентабельності:

1) Рентабельність окремих видів продукції (робіт, послуг) = Прибуток від випуску, реалізації / Собівартість; Прибуток від випуску, реалізації / Собівартість за мінусом матеріальних витрат; Прибуток від випуску, реалізації / Вартість за оптовими цінами. 2) Рентабельність підприємств, організацій, установ = Балансовий прибуток / Авансована вартість; Прибуток від основної діяльності / Поточні витрати (собівартість); Прибуток від основної діяльності / Обсяг реалізації за оптовими цінами.

3) Рентабельність галузей економіки = Прибуток галузі / Авансована вартість; Прибуток галузі / Поточні витрати; Прибуток галузі / Обсяг реалізації.

43. Розподіл прибутку підприємства та формування чистого прибутку.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. У розподілі прибутку можна виділити такі етапи: 1) розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. В результаті розподілу кожен з учасників отримує свою частку прибутку. Співвідношення розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. 2) розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи, пені. Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та можливих штрафів (фінансових санкцій).

44. Система оподаткування підприємств та її призначення.

Податки – це обов`язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат. Система оподаткування – це сукупність податків і зборів, тобто обов`язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні цільові фонди, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань. Законом “Про систему оподаткування” визначено такі важливі принципи її побудови: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної діяльності, обов`язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обгрунтованість, рівномірність сплати, компетентність, єдиний підхід, доступність. У системі оподаткування можна виділити 2 підсистеми: оподаткування юридичних осіб та оподаткування фізичних осіб. Підприємства – суб`єкти господарювання сплачують загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають: 1) прямі податки; 2) непрямі податки; 3) збори. Місцеві податки і збори включають: 1) комунальний податок і податок з реклами; 2) різні збори.

45. Види податків, зборів та обов'язкових відрахувань, які сплачуються підприємствами.

Податок - індивідуально безвідплатний, безповоротний, безумовний нецільовий платіж, що вноситься до бюджету встановленого рівня на підставі акту ВР чи органів місцевого самоврядування.

Обов'язковий платіж, до державних, цільових фондів - це обов'язковий безповоротний цільовий внесок, що здійснюється з метою формування централізованих грошових фондів держави і має прямий чи опосередкований відплатний характер.

Збір й інший обов'язковий цільовий платіж - це безповоротний платіж до бюджету чи цільового фонду, який має відплатний або компенсаційний характер, або вноситься у зв'язку з наданням державних послуг чи певних прав.

Оподаткування підприємств (головні елементи):

1. Прямі податки:

1.1. Податок на землю;

1.2. П. на транспортні засоби;

1.3. П. на майно;

1.4. П. на прибуток.

2. Непрямі податки:

2.1. ПДВ;

2.2. Акцизний збір;

2.3. Мито.

3.Внески в цілові фонди:

3.1. Збір на обов'язкове соц. страхування;

3.2. З. на обов'язкове державне пенсійне страхування;

3.3. Страхування на випадок безробіття;

3.4. Інноваційний збір;

3.5. З. на відшкодування витрат за геологорозвідувальні роботи;

3.6. Комунальний податок;

3.7. Податок з реклами;

3.8. Плата за воду;

3.9. За парковку автомашин;

3.10. За забруднення н.с.

3.11. Державне мито.

46. Напрямок і механізм впливу п-тків на фінансово-господарську діяльність.

Розглядаючи це питання слід відмітити, що кожна група податків має свій власний влив на фінансово господарську діяльність. Відтак розглянемо їх вплив. Пряме оподаткування: Доцільно розглянути його вплив через податок на прибуток. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулювальна функція щодо виробництва, інших сфер господарської діяльності. Вибір об`єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим. Вплив платежів за ресурси на результати фінансово-господарської діяльності досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів збільшує обсяг чистого прибутку або скорочує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку також збільшує обсяг прибутку. Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб`єктів господарювання. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб`єкти господарювання, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами). Ці суми підлягають перерахуванню в бюджет. При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб`єктів господарювання залежить від багатьох обставин і чинників. По-перше, цей вплив зв`язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання ТМЦ, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати, обсяги придбання, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених податків. По-друге, цей вплив пов`язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб`єктів господарювання, які реалізують товари, роботи, послуги. Чинники: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації, ставки й пільги щодо податків, терміни сплати податків у бюджет. Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб`єктів господарювання залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному.

47. Непрямі податки і їх вплив на фінансово-господарську діяльність.

Види непрямих податків: специфічні та універсальні акцизи, мито. В Україні використовується 3 види непрямих податків: акцизний збір, ПДВ, ввізне (вивізне) мито. Ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін. Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Цей податок виконує фіскальну і регулювальну функції. Регулювальна функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника (мито на імпорт); заохочення або обмеження експорту (мито на експорт). На фінансову діяльність імпортерів – суб`єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об`єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита. Акцизний збір – це непрямий податок, що встановлюється на високорентабельні й монопольні товари та включається в їх ціну. Платниками є суб`єкти підприємницької діяльності – виробники або імпортери підакцизних товарів. Акцизний збір обчислюється за: 1) у твердих ставках з одиниці реалізованих, завезених, переданих товарів; 2) у відсотках до обороту з реалізації (передачі) товарів. Строки сплати акцизного збору в бюджет залежать від виду підакцизних товарів, суми податку, виду діяльності суб`єкта оподаткування. Податок на додану вартість домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Платниками податку в бюджет є суб`єкти господарської діяльності (юридичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні 12 календарних місяців перевищував 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Об`єктом оподаткування є операції, зв`язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, за їхнього імпорту чи експорту. База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір. Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, вартість митних процедур, ввізне мито, акцизний збір. Податковий кредит. Згідно із Законом “Про податок на додану вартість” застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова.

48. Акцизний збір. Об'єкти і ставки акцизного збору. Порядок його обчислення і сплати в бюджет.

Акцизний збір – це непрямий податок, що встановлюється на високорентабельні й монопольні товари та включається в їх ціну. Платниками є суб`єкти підприємницької діяльності – виробники або імпортери підакцизних товарів. У перелік підакцизних товарів включені: спирт і алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби і шини до них, бензин, рушниці спортивні, ювелірні вироби, магнітофони й аппаратура звукозапису, відеоапаратура, відео- та аудіокасети, компакт-диски, телевізори кольорові, набори кухонні або столові, офісні меблі, одяг з натуральної шкіри та хутра, шоколад, кава, рибні делікатеси, частини тушок домашньої птиці. Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах: 1) у твердих ставках з одиниці реалізованих, завезених, переданих товарів; 2) у відсотках до обороту з реалізації (передачі) товарів. За використання відсоткових ставок акцизного збору можливі такі варіанти визначення обороту, що оподатковується: 1) для товарів, які реалізуються за вільними цінами. Оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами з урахуванням акцизного збору, без ПДВ; 2) для товарів, що отримані за межами України за іноземну валюту, включаючи товари, завезені на територію України в порядку товарообмінних операцій і безкоштовно. Оборот, що оподатковується, обчислюється, виходячи з їхньої митної вартості, перерахованої за курсом НБУ, що діяв на день подання митної декларації.

Обчислення і сплата АЗ проводиться двома методами. ДЛя вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв - щоденно).

49. ПДВ. Платники і об`єкти оподаткування. Пільги і ставки подат.

ПДВ - частина новоствореної вартості, що сплачується до держбюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. ПДВ -непрямий податок, один з різновидів універсальних акцизів. ПДВ виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Платниками податку в бюджет є суб`єкти господарської діяльності (юридичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Об`єктом оподаткування є операції, зв`язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, за їхнього імпорту чи експорту. База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір. Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, вартість митних процедур, ввізне мито, акцизний збір. Згідно із Законом “Про податок на додану вартість” застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування застосовується до таких операцій: 1) продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України; 2) продаж товарів (робіт, послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України; 3) продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах); 4) надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України; 5) продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф`яних брикетів, електроенергії. Звільнені від оподаткування ПДВ: 1) операції з продажу: вітчизняних продуктів дитячого харчування, товарів спеціального призначення для інвалідів, лікарських засобів і виробів медичного призначення, книг, підручників вітчизняного виробництва, путівок для відпочинку дітей і ін.; 2) операції з надання послуг: перевезення пасажирів міським і приміським пасажирським транспортом, ремонт шкіл, дитсадів, інтернатів, послуги освіти, послуги з виховання і навчання дітей в художніх, музичних школах, послуги установ охорони здоров`я, доставка пенсій і грошової допомоги населенню; 3) операції з виконання робіт: будівництво житла для військовослужбовців, ветеранів війни, будівництво житла за рахунок фізичних осіб за умови передачі його у власність тим самим особам; 4) операції з передачі: земельних ділянок, що знаходяться під об`єктами нерухомості або незабудованої землі, безкоштовної передачі рухомого складу залізницями; 5) операції завезення на митну територію України продуктів морського промислу, виловлених судами України.

50. Порядок розрахунку і сплати в бюджет ПДВ.

ПДВ - частина новоствореної вартості, що сплачується до держбюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. ПДВ - непрямий податок, один з різновидів універсальних акцизів. ПДВ виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні 12 календарних місяців перевищував 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Згідно із Законом “Про податок на додану вартість” застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова. Включення ПДВ у ціну проводиться за такою формулою (С - собівартість, П - прибуток, АЗ - акцизний збір):

ПДВ = (С+П+АЗ)*20 / 100.

Порядок обчислення і сплати. ПДВ, що належить до сплати, обчислюється як різниця між сумою ПДВ з реалізації товарів, робіт, послуг і сумою ПДВ в придбаних матеріальних ресурсах, енергії, оплачених послугах і т. ін. ПДВ сплачується до буджету декадними і місячними платежами залежно від середньомісячної суми податку.

51. Прямі податки і їх вплив на фінансовий стан підприємства.

Прямі податки: податок на прибуток, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно.. Оподаткування прибутку. Вибір об`єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об`єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулювальна функція щодо виробництва, інших сфер господарської діяльності. Основну ставку податку при оподаткуванні прибутку встановлено в розмірі 30% до об`єкта оподаткування. У розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого в інноваційних центрах. Прибутки нерезидентів, що не мають в Україні постійного представництва, але отримані на території України, оподатковуються за ставкою 15%. Платежі за ресурси: плата (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів; податок на нерухомість; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку.

52. Податок на прибуток. Об`єкти оподаткування, пільги і ставки п-ку.

Платниками податку на прибуток є юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності.

Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними корективами) який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Схема визначення об'єкта оподаткування: Валовий дохід - Скоригований валовий дохід (виключаються валові витрати та сума нарахованих амортизаційних відрахувань)- Оподаткований прибуток.

Основну ставку податку при оподаткуванні прибутку встановлено в розмірі 30% до об`єкта оподаткування. У розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого в інноваційних центрах. Прибутки нерезидентів, що не мають в Україні постійного представництва, але отримані на території України, оподатковуються за ставкою 15%. Сума прибутків нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів, оподатковуються за ставкою 6%. За оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки: 3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування життя); 6% валового доходу за дострокового розторгнення договору про страхування життя; 15% валового доходу нерезидентів від перестрахування ризиків на території України.

53. Механізм визначення податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет.

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат виробництва й обігу, а також нарахованих амортизаційних відрахувань. Визначаючи валовий дохід, ураховують: 1) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску й остаточного погашення); 2) доходи від здійснення банківських операцій, страхових та інших операцій, пов`язаних з наданням фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов`язаннями та вимогами; 3) доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізінгу (оренди); 4) доходи, не враховані за обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді; 5) доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій. У суму валового доходу, а отже і скоригованого валового доходу, не включаються суми акцизного збору та ПДВ, отримані підприємством у складі ціни реалізації товару (робіт, послуг). Вивчення валових витрат виробництва й обігу, особливостей їх формування дає змогу зробити висновок, що за складом і обсягом вони перевищують витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшує суму оподаткованого прибутку. Зменшення оподаткованого прибутку також досягається внаслідок збільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються із скоригованого доходу. Основну ставку податку при оподаткуванні прибутку встановлено в розмірі 30% до об`єкта оподаткування. У розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого в інноваційних центрах. Прибутки нерезидентів, що не мають в Україні постійного представництва, але отримані на території України, оподатковуються за ставкою 15%. Термін сплати податку на прибуток. Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподатковуваний прибуток за звітний квартал. Податок сплачується в бюджет не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено оподаткування дивідендів.

54. Вплив оподаткування прибутку на інвестиційну діяльність підприємства.

Відповідно до Закону “Про внесення змін до деяких законів України з метою підтримки наукової і науково-технічної діяльності” від 1 грудня 1998 р. надається інвестиційний податковий кредит платникам податку на прибуток. Тобто суб’єктам підприємницької діяльності встановлюється відстрочка сплати податку на прибуток на визначений строк з метою збільшення їх власних фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм. Погашення інвестиційного податкового кредиту буде здійснюватися за рахунок додаткових надходжень податку на прибуток унаслідок зростання прибутку від реалізації інноваційних програм.

55. Особливості оподаткування прибутків страхових компаній.

Доходи від страхової діяльності оподатковуються за особливим підходом. Оподаткування страхової діяльності здійснюється виходячи з валових доходів від страхової діяльності за ставкою 3%. Під валовим доходом розуміють суму страхових премій за винятком страхових сум переданих на перестрахування. Облік операцій із страхування життя фізичних осіб ведеться страховиками окремо. Доходи, отримані страховиками-резидентами у вигляді сум страхових внесків протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування життя на території України або за її межами, не включаються до складу валових доходів. Доходи, отримані страховиком від страхування і перестрахування життя, не підлягають оподаткуванню. У разі дострокового розірвання договору страхування життя, не пов’язаного із смертю застрахованої особи, доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню за ставкою 6%. У разі, коли страховик одержує доход з джерел інших, ніж страхова діяльність, то такі доходи оподатковуються за ставкою 30%. За ставкою 30% оподатковуються доходи нерезидентів від страхування ризиків на території України. Страховик сплачує 15% від доходів нерезидентів від перестрахування ризиків на території України.

56. Плата за землю. Порядок її визначення і сплати в бюджет.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Об'єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку деференціюються в залежності від призначення земель:

- сільськогосподарського;

- не сільськогосподарського.

Плата за землю с\г призначення: ставки земельного податку встановлено з 1 га с\г угідь у відсотках від їхньої грошової оцінки.

Плата за землю населених пунктів – в розмірі 1% від грошової оцінки. Якщо грошової оцінки не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (у коп. за 1 м²). Ці ставки збільшуються із збільшенням кількості населення в населеному пункті. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Платники земельного податку вносять податок щомісяця (до 15 числа наступного за звітним місяця). Виробники с\г і рибної продукції, а також фізичні особи вносять податок до 15 серпня – 15 листопада поточного року. Джерело сплати податку – прибуток

57. Податок з власників транспортних засобів. Порядок його визначення і сплати в бюджет.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) – власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Об`єкти оподаткування: автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення), колісні трактори, мотоцикли, яхти, судна парусні, човни моторні і катери. Не є об`єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу, машини та механізми для с\г робіт, автомобілі швидкої допомоги та пожежні, транспортні засоби (підйомні і самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані. Ставки податку визначені в розрахунку на рік: зі 100 см³ потужності двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, з 1 см довжини транспортного засобу. Усі ставки податку встановлені в гривнях за видами транспортних засобів. Обчислення податку здійснюється виходячи з даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року. Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів за період до наступного технічного огляду. Джерелом сплати податку на транспортні засоби є балансовий прибуток підприємства, що впливає на розмір чистого прибутку підприємства.

58. Обов`язкові відрахування в цільові державні фонди і їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства.

Відрахування в цільові державні фонди сьогодні становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив виявляється в такому: 1) через формування валових витрат, які виключаються з суми скоригованого валового доходу. Таким чином, відрахування в цільові державні фонди зменшують оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього. 2) через формування собівартості (витрат). Указані відрахування збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити її вартість, а отже, створити проблеми зі збутом продукції. 3) через використання прибутку. Це має місце тоді, коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

Перелік обов'язкових відрахувань: Збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. Ставки збору встановлені і диференційовані за категоріями платників. Для суб`єктів підприємницької діяльності – юридичних і фізичних осіб, що використовують працю найманих робітників, затверджено ставку 32% від фактичних витрат на оплату праці. Збір на обов`язкове соціальне страхування. Для суб`єктів підприємницької діяльності – юридичних і фізичних осіб, що використовують працю найманих робітників, ставку збору передбачено в розмірі 5,5% від об`єкта оподаткування, визначеного Законом “Про збір на обов`язкове соціальне страхування”. Збір на формування Фонду для здійснення заходів для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення. Для розрахунку суми збору за об`єкт оподаткування беруть фактичні витрати на оплату праці осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником збору. Ставка збору – 5% від об`єкта оподаткування. Внески в державний інноваційний фонд. Для формування вказаного фонду підприємства, об`єднання, організації здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за вирахуванням ПДВ і акцизного збору.

59. Місцеві податки і збори, порядок їх розрахунку і вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств.

Місцеві податки і збори: два місцеві податки (комунальний податок і податок на рекламу); 14 зборів (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за видання дозволу на розміщення об`єктів торгівлі і інші). Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб`єктів господарювання полягають у такому: 1) місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються з валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку; 2) місцеві податки і збори суб`єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку. Комунальний податок. Платниками є всі юридичні особи. Граничний розмір ставки податку – 10% від фонду оплати праці. Податок з реклами. Платниками є суб`єкти підприємницької діяльності, що рекламують свою діяльність (продукцію, послуги). Об`єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі. Виробники реклами сплачують податок щомісяця (до15 числа місяця, наступного за звітним). Збір за право використання місцевої символіки. Платниками збору є юридичні особи, що використовують символіку з комерційною метою. Об`єктом оподаткування є вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Ставка збору не повинна перевищувати 0,1% від вартості об`єкта оподаткування.

60. Відрахування в державний фонд пенсійного забезпечення, його формування і використання.

Збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. Ставки збору встановлені і диференційовані за категоріями платників. Для суб`єктів підприємницької діяльності – юридичних і фізичних осіб, що використовують працю найманих робітників, затверджено ставку 32% від фактичних витрат на оплату праці. Суб`єкти підприємницької діяльності – фізичні особи, що не користуються найманою працею, зобов`язані нараховувати 32% збору від суми оподаткованого доходу (прибутку). Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб нараховується у розмірі 2%.

Крім того до джерел формування Пенсійного фонду відносять: цільові надходження з бюджету на виплату пенсій військовослужбовцям, працівникам органів МВС, інвалідам з дитинства; доходи від розміщення тимчасово вільних коштів фонду; добровільні внески та пожертвування.

Використання фонду:

1. Виплати пенсій;

2. Виплати допомог по догляду за дитиною;

3. Реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів тощо.

4. Утримання органів Пенсійного фонду.

5. Організація і проведення масово-роз'яснювальних робіт.

61. Відрахування в фонд соц. страх. та фонд зайнятості, джерела формування і напрямки використання.

Збір на обов`язкове соціальне страхування. Для суб`єктів підприємницької діяльності – юридичних і фізичних осіб, що використовують працю найманих робітників, ставку збору передбачено в розмірі 5,5% від об`єкта оподаткування, визначеного Законом “Про збір на обов`язкове соціальне страхування”. У складі загального нормативу 1,5% становить збір на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб, які працюють за трудовими договорами, виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, збір нараховується у розмірі 0,5% тільки на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Утримання збору здійснюється за рахунок заробітної плати. Суб`єкти підприємницької діяльності – фізичні особи, що не користуються найманою працею, зобов`язані нараховувати 0,5% збору від об`єкта оподаткування.

Формування фонду соціального страхування відбувається також за рахунок надходження плати за путівки на санаторно курортне лікування, відпочинок, а також надходжень від комерційної діяльності підприємств і організацій профспілок.

Напрямки його видатків: 1. Виплати допомог. 2. Витрати на санаторно-курортне лікування і відпочинок; 3. Утримання санаторіїв-профілакторіїв; 4. Позашкільне обслуговування дітей; 5. Витрати на поточну діяльність фонду.

Напрямки видатків фонду сприяння зайнятості: 1. Виплати допомог по безробіттю; 2. Витрати на переквіліфікацію робітників та службовців; 3. Витрати на працевлаштування; 4. Витрати на утримання центрів зайнятості.

62. Сутність і значення оборотних коштів в фінансовому забезпеченні виробничо-господарської діяльності.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Оборотні кошти – це ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції. Оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого циклу або календарного року можуть бути перетворені на гроші.

ОК являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємств.

Забезпеченість підприємства ОК безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужують виробничі й фінансові можливості підприємства. Витрата чи осідання ОК веде до банкрутства підприємства.

63. Склад і розміщення оборотних коштів, забезпечення їх ліквідності.

Оборотні кошти (ОК) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. ОК складаються з оборотних виробничих фондів та фондів обігу. Оборотні виробничі фонди: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу: залишки готової продукції на складі підприємства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємства на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери. Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів – це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції ОК мають різний рівень ліквідності. Найбільш ліквідними є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках, вкладені в цінні папери. Середньоліквідні: відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Найменш ліквідні: ОК в незавершеному виробництві, у витратах майбутніх періодів, у виробничих запасах, у готовій продукції (невідвантаженій ).

64. Принципи організації оборотних к.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах: 1) надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів; 2) визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів за окремими елементами і підрозділами (розрахунок оптимальної потреби, яка б забезпечила безперервність, ритмічність роботи підприємства); 3) коригування розрахункових і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються (обсягів виробництва, цін на сировину і матеріали, постачальників і споживачів, форм розрахунків); 4) раціональна система фінансування оборотних коштів (формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучення коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства); 5) контроль за раціональним використанням і розміщенням оборотних коштів (проведення аналізу ефективності кругообігу коштів з метою його прискорення).

65. Джерела формування оборотних коштів їх сутність та характеристика.

Джерела формування оборотних коштів: власні, використання банківських кредитів, залучення коштів інших суб`єктів господарювання. Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний фонд, відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для СП), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства. Використання банківських кредитів. Призначення кредитів – фінансування витрат, пов`язаних з придбанням основних і поточних активів, з сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із збільшенням дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов`язаннями. До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов`язання. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

66. Необхідність та методи визначення потреби в оборотних коштах.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції. На практиці використовують 2 методивизначення потреби в ОК: прямий і економічний. Прямий метод забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням факторів, які пов`язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції. Планування ОК здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює і пов`язує виробничі і фінансові показники, створюючи умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємства. Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділиться на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив). Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми. Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільнюються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів. Перевага: не потребує складних розрахунків. Цей метод застосовується на вже діючих підприємствах (а не на нових, як метод прямого розрахунку).

67. Методи прямого розрахунку оборотних коштів для створення виробничих запасів.

Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві і витрат майбутніх періодів.

І) Нормування ОК для створення виробничих запасів. Виробничі запаси створюються для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу складають сировина, матеріали і покупні напівфабрикати. Норматив визначається: Н_ом = О*N, де О – одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тис. грн.; N – норма запасу в днях. Одноденне витрачання визначається за кошторисом витрат на виробництво 4-го кварталу планового року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат розраховується діленням суми їх витрат в 4 кварталі планового року на 90. Норма запасу в днях включає: транспортний запас, підготовчий запас, технологічний запас, поточний (складський) запас, гарантійний (страховий). ІІ) Норматив ОК у незавершеному виробництві: Н_нв = З*Д*К, де З – одноденні витрати в незавершеному виробництві за планом 4-го кварталу, тис. грн. Д – тривалість виробничого циклу, дні; К – коефіцієнт зростання витрат. З визначається діленням витрат на випуск валової продукції за виробничою собівартістю у 4 кварталі планового року на 90. Д визначається на основі технологічних карт та інших нормативів виробництва. Складається із часу, витраченого на обробку деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передачі готової продукції на склад (транспортний запас). Оборотний запас – перебування виробів між окремими операціями і страховий запас вироблених деталей К= (А+1/2Б) / (А+Б), де А – витрати, що здійснюються одноразово на початку виробничого циклу (вхідні); Б – наступні витрати, що включаються у собівартість продукції. ІІІ) Нормування ОК для створення запасів готової продукції. Н_гп = З*Р, де З – одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості в 4 кварталі планового року; Р – норма запасу готової продукції в днях. Р включає елементи: час на комплектування виробів, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів у банк.

69. Економічний метод визначення потреби в оборотних коштах, його сутність та використання.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділиться на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив). Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми. Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільнюються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів. Перевага: не потребує складних розрахунків. Цей метод застосовується на вже діючих підприємствах (а не на нових, як метод прямого розрахунку).

69. Показники стану оборотних коштів. Недостача власних оборотних коштів, причини її виникнення та джерела поповнення.

Стан оборотних коштів характеризується наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу “Джерела власних та прирівняних до них коштів” пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумку І розділу “Основні засоби та інші позаоборотні активи” активу балансу Ф.1 та рядка 300. Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних ОК. Брак власних ОК означає перевищення нормативу ОК над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно, через стихійне лихо та з інших причин. Основними причинами браку власних ОК можуть бути: погана робота маркетингової служби; н

Дата добавления: 2014-01-07