Структура та обсяг годин за темами курсу 2 страница

2. Трудові ресурси: сутність і зміст. Найбільш активною частиною населення є трудові ресурси. Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. В Україні трудові ресурси – це населення у працездатному віці (чоловіки 16-59 років та жінки 16-54 років), крім інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки та пенсіонери, які працюють.

3. Відтворення населення і ресурсів для праці. Відтворення населення — це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. У процесах відтворення населення розрізняють види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний), типи (екстенсивний та інтенсивний) і режими відтворення (розширене, просте, звужене). Відтворення ресурсів для праці — це процес постійного і безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний — на якісні. Розрізняють екстенсивний та інтенсивний режими відтворення ресурсів для праці.

4. Трудовий потенціал суспільства. Трудовий потенціал — це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів, головними з яких є здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивація, вміння працювати в колективі, творчість, активність, організованість, ресурси робочого часу та iн.

Рекомендована література: [1, с.29-42]; [4, с.33-40], [5, с.46-48], [7, с.23-38], [17, с.37-39], [21].

Лекція 3

Вступ (0,5 год.)

Тема 3 (1.3) Соціально-трудові відносини як система (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Сутність соціально-трудових відносин. Чинники формування соціально-трудових відносин. Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодавчої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств. Соціально-трудові відносини як система виявляються у двох формах: 1) фактичні соціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях і 2) соціально-трудові правовідносини, що відображають фактичні соціально-трудові відносини на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівнях. До основних чинників слід віднести наступні: особливості соціальної політики; глобалізацію економіки; розвиток суспільної праці та виробництва; життєвий цикл розвитку підприємства (організації).

2. Сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин. Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб'єкти. І сторонами, і суб'єктами соціально-трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу. Ці поняття близькі, але не ідентичні. Відмінність між ними полягає в тому, що сторони соціально-трудових відносин є носіями первинного права у цих відносинах, а суб'єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами.

3. Предмети і типи СТВ. В системі соціально-трудових відносин, залежно від особливостей суб'єктів та характеристик соціально-економічного простору, виділяються такі їх рівні: індивідуальний, мікроекономічний, мезоекономічний рівень, макроекономічний, мегаекономічний. Для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої специфічні предмети цих відносин і взаємозв'язки між ними. Тип соціально-трудових відносин визначається їх характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються і здійснюються рішення у соціально-трудовій сфері. Розрізняють такі типи СТВ: субсидіарність, дискримінація, конфлікт, соціальне партнерство та ін.

4. Регулювання СТВ. Система СТВ може формуватися стихійно або цілеспрямовано. Цілеспрямований вплив здійснюється на постійно діючій основі за допомогою системи засобів суспільного і державного регулювання. Вплив на реалізацію програм удосконалення СТВ здійснюється адміністративними й економічними методами. Адміністративні методи носять регламентований і організаційний характер. Економічні методи регулюють СТВ непрямим шляхом, за допомогою проведення амортизаційної, фіскальної, податкової і фінансово-кредитної політик.

Рекомендована література: [1, с.214-236]; [3, с. 5-9]; [4, с.104-118]; [5, с. 34-40; с 74-83], [7, с. 50-62], [13]; [14, с.7-51]; [17, с. 5-10]; [19].

Лекція 4

Вступ (0,5 год.)

Тема 4 (1.4) Соціальне партнерство (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Поняття та сутність соціального партнерства. Соціальне партнерство - це система взаємозв'язків між робітниками (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), яка дозволяє враховувати двохсторонні інтереси, досягнення згоди із соціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах. Метод розв'язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства — компроміс, узгодження інтересів працедавців і найманих працівників шляхом мирних переговорів і взаємних поступок. Головною функцією системи соціального партнерства є недопущення руйнівних страйків та створення умов для динамічного розвитку виробництва і забезпечення належного рівня доходів найманих працівників.

2. Засади соціального партнерства, вироблені МОП, їх сутність. Важливим питанням у системі соціального партнерства є розподіл учасників переговорів (суб'єктів). До суб’єктів СП належать: держава, профспілки, союзи роботодавців. Основу цивілізованих відносин, що складаються між соціальними партнерами, повинні складати принципи, вироблені Міжнародною організацією праці (МОП), які мають універсальний і загальносвітовий характер: соціальної справедливості, формування нормальних, "людських" умов праці у всіх країнах, дотримання свободи слова та свободи об'єднання, загального добробуту, забезпечення повної зайнятості та підвищення життєвого рівня, у соціально-моральному розумінні праця не є товаром.

3. Нормативно-правова система соціального партнерства в Україні. Система ринкових відносин в Україні продовжує формуватися, і законодавство про працю перебуває у стадії розвитку. Разом з Конституцією України та Кодексом законів про працю України діє низка законів та урядових постанов у сфері праці:

Рекомендована література: [4, с. 6-15]; [7, с.217-252]; [8, с. 50-62], [10, с.34–40], [11, с.15-34], [12], [13, с. 32-40], [14], [17, с.54-67], [22], [23], [24].

Змістовий модуль 2

Ринок праці як сфера трудової діяльності людини

Лекція 5

Вступ (0,5 год.)

Тема 5 (2.1) Ринок праці та його регулювання (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Сутність ринку праці, його елементи і функції. Ринок праці- це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею та продажем, це економічний простір – сфера працевлаштування, де взаємодіють продавець і покупець специфічного товару - праця, це механізм узгодження цін та умов праці між роботодавцем та найманими працівниками. Головними складовими ринку праці є сукупна пропозиція (ПР), що охоплює всю найману робочу силу і сукупний попит (ПП), як загальна потреба економіки в найманій робочій силі. Основними елементами ринку праці є суб'єкти ринку праці, правові аспекти, які регулюють суб'єктів на ринку праці, кон’юнктура ринку, служби зайнятості, інфраструктура, систем соціального захисту.

2. Моделі та сегменти ринку праці. Виділяють три основних моделі ринку праці. Японська модель - система трудових відносин ґрунтується на принципі „довічного найму", за якої гарантується зайнятість постійного робітника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Шведська модель— характеризується активною політикою держави в галузі зайнятості населення, що забезпечує мінімальний рівень безробіття. Модель США - характеризується децентралізацією законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, що приймається кожним штатом окремо.Сегментація ринку праці - це поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Основними сегментами ринку праці є групування РП на: первинний і вторинний; внутрішній і зовнішній, відкритий та прихований ринки праці.

3. Попит та пропозиція на ринку праці. Взаємодія попиту на працю і пропозиції робочої сили складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, руху ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Стан рівноваги на ринку праці визначається рівноважною ціною - певним рівнем заробітної плати. Заробітна платня ринкової рівноваги — це ставка заробітної платні, за якої попит на працю дорівнює його пропозиції (рівноважна ринкова заробітна платня). Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон’юнктури та фази економічного циклу в країні. Що ж до пропозиції на ринку праці, то вона в першу чергу залежатиме від бажання індивідуального працівника продати свою робочу силу.

4. Регулювання РП в Україні. Напрями збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць. Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють на активні (створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо) та пасивні (виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних).

Рекомендована література: [1, с. 48-69]; [3, с.9-10], [4, с.17-30], [5], [6, с.63-91], [7, с. 125-179], [9], [20].

Лекція 6

Вступ (0,5 год.)

Тема 6 (2.2) Соціально-трудові відносини зайнятості (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Поняття та види зайнятості. Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. В умовах соціально орієнтованої економіки повна зайнятість може бути ефективною, якщо вона забезпечує достойний дохід, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівня кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці. Рівень зайнятості працездатного населення розраховується як відношення чисельності населення, зайнятого професійною працею, до чисельності всього працездатного населення (трудові ресурси). Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо.

2. Безробіття та його види. Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття - це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися. Розрізняють такі основні види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, відкрите й приховане.

3. Основні моделі державної політики зайнятості. Політика зайнятості — сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Вона має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний. На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

Європейська модель — це скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростання доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

Скандинавська модель — це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що спричиняє звільнення.

Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

4. Державне регулювання зайнятості населення. Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття. Відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами. Основними напрямами державної політики зайнятості є: сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах усіх форм власності; підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва; сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці; посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості; підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості тощо.

Рекомендована література: [1, с.71-92]; [3, с.50-63], [4, с.166-186], [5, с.74-83], [7 с.7-37], [8, с.77-123; 592-601]; [9], [14], [17], [21].

Лекція 7

Вступ (0,5 год.)

Тема 7 (2.3) Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери. "Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин" розкриває сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери, джерела інформації про зайнятість і соціально-трудові відносини, основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери та його організацію в Україні. Моніторинг — метод дослідження важливих соціально-трудових проблем, тому ці питання тісно переплітаються з відповідними темами курсів демографія, соціальна політика, трудове право, управління трудовими ресурсами.

2. Нормативно-правова та інформаційна база проведення моніторингу соціально-трудової сфери. Нормативно-правовою базою для проведення моніторингу соціально-трудової сфери є: Конституція України, Укази Президента України, Постанови ВРУ та КМУ, Кодекс законів про працю України (КЗпП), Закони України “Про зайнятість населення”, “Про колективні договори і угоди”, “Про оплату праці”, “Про порядок розгляду трудових спорів”, “Про інформацію” та інші нормативно-правові акти, що регулюють трудові відносини.

Всі перелічені документи регулюють трудові відносини та надають певні гарантії держави у цій сфері. Вони опосередковано вказують на необхідність постійного відстеження стану трудової сфери в країні для контролю та своєчасного реагування на відповідні негативні процеси. Важливими джерелами інформації для проведення моніторингу соціально-трудової сфери є статистичні показники, котрі характеризують соціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови та оплату праці на підприємствах.

3. Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери. Процес моніторингу соціально-трудової сфери має не тільки динамічний характер, він включає ряд етапів. Для цього доцільно використати логічно-функціональну схему послідовності виконання основних етапів моніторингу: Блок 1. Соціально-демографічні та міграційні процеси; Блок 2. Зайнятість та ринок праці; Блок 3. Соціально-трудові процеси на підприємствах, установах, організаціях; Блок 4. Умови та охорона праці; Блок 5. Доходи та рівень життя населення; Блок 6. Соціально-психологічний клімат у трудових колективах.

Логічно пов’язані інформаційні блоки в сукупності дадуть можливість оцінити сучасний стан соціально-трудової сфери.

Рекомендована література: [1, с.309-332]; [2, с.182-201], [7, с. 339-345], [14, с.3-28], [15], [18].

Лекція 8

Вступ (0,5 год.)

Тема 8 (2.4) Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Міжнародні акти про економічні, соціальні і культурні права людини. Головний внесок нормативних актів Організації Об'єднаних Націй (ООН) у міжнародно-правовому регулюванні соціально-трудових відносин полягає в проголошенні основних прав людини, які мають бути закріплені в законодавстві кожної цивілізованої країни. Ці права є загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Серед проголошених ООН основних прав людини — комплекс трудових прав, які переважно закріплені у Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права. Загальна декларація прав людини містить пакет основних трудових прав людини: право на працю, на вільне обрання роботи; на захист від безробіття; на справедливі та сприятливі умови праці; на рівну оплату за однакову працю без будь-якої дискримінації; на справедливу та задовільну винагороду, що забезпечує достойне існування самої людини та її сім'ї і доповнюється іншими засобами соціального забезпечення; на створення профспілок та вступ до них для захисту своїх інтересів; на відпочинок та дозвілля; на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану щорічну відпустку.

2. Міжнародна організація праці (МОП) у сучасному світі: цілі, завдання, структура. Міжнародна організація праці створена у 1919 р. у складі Ліги Націй за ініціативою і активною участю західної соціал-демократії для сприяння соціальному прогресу, встановлення і підтримання соціальної злагоди. З 1946 р. МОП діє як спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй.Головні цілі МОП відповідно до її статуту можна визначити так: захист інтересів та прав трудящих шляхом регламентації робочого часу; боротьба з безробіттям; встановлення гарантії заробітної плати та визнання принципу рівності оплати за однакову працю; захист працівників від професійних захворювань та травматизму на виробництві; регламентація питань соціального страхування та соціального забезпечення тощо.

3. Пріоритетні напрями діяльності МОП на сучасному етапі.

Міжнародне технічне співробітництво здійснюється, починаючи з 30-х pp. XX ст., у вигляді надання експертами МОП допомоги країнам у вирішенні різноманітних соціально-трудових проблем. До основних сфер діяльності МОП належать: зайнятість та безробіття; професійна підготовка та перепідготовка кадрів; права людини; умови, безпека та гігієна праці, виробниче та навколишнє середовище; заробітна плата; соціальне забезпечення; окремі категорії трудящих; МОП та соціальні інститути; погляд у майбутнє та проблемні положення.

Рекомендована література: [1, с.458-476]; [3, с.203-223], [4, с.382-396], [7, с.424-430], [14, с.49-64], [25], [26], [27].

Змістовий модуль 3

Організація, продуктивність та звітність у сфері праці

Лекція 9

Вступ (0,5 год.)

Тема 9 (3.1) Організація і нормування праці (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Сутність і зміст організація праці. Організація праці- це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці на підприємстві – це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання складових, виконавців і засобів процесу праці для досягнення поставленої мети і здійснення соціально-економічного ефекту. У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи: поділ і кооперування праці; нормування праці; організація і обслуговування робочих місць; організація добору персоналу та його розвиток; покращання умов праці; ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку; раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці; планування і облік праці; мотивація праці; зміцнення дисципліни праці.

2. Поділ і кооперація праці на підприємстві. Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім'ї і робочого місця. Суспільний поділ праці — це диференціація в суспільстві як цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення в зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, місто і село, наука, мистецтво, армія і т.д.), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі. Технічний поділ праці — це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на ряд часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства: функціональний — поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі; технологічний — поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями; професійний — поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт; кваліфікаційний — поділ праці між групами працівників у залежності від складності виконуваних ними робіт.

3. Організація робочих місць. Робоче місце - це первинна ланка виробничої структури підприємства, під яким розуміють зону трудової діяльності робітника, чи групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного виконання роботи, визначена на підставі трудових та інших діючих норм. Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати за різними ознаками: за професіями (наприклад, робоче місце інженера-конструктора); за кількістю виконавців (індивідуальні або колективні); за мірою спеціалізації (спеціалізовані або універсальні); за рівнем механізації (робочі місця ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратні); за кількістю обладнання, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні); за специфікою умов праці (стаціонарні і рухомі, підземні і висотні, робочі місця із шкідливими або небезпечними умовами праці та ін.). Організація робочих місць — це система заходів щодо їх спеціалізації та оснащення засобами і предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговування і атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

4. Нормування праці. Нормування праці — це вид діяльності з управління виробництвом, пов’язаний з визначенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці. Мета нормування праці на підприємствах полягає в тому, щоб на основі впровадження нової техніки, удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов зменшити витрати на випуск продукції, підвищити продуктивність праці, яка є важливою умовою розширення виробництва і зростання реальних доходів працівників. Норми працi є основою системи планування роботи підприємства та його пiдроздiлiв, органiзацii оплати працi персоналу, облiку затрат на продукцiю, управлiння соцiально-трудовими вiдносинами тощо.

Рекомендована література: [1, с.334-370]; [3, с. 154-174]; [4, с.162-180], [6], [7, с.224-245], [9] [16], [18].

Лекція 10

Вступ (0,5 год.)

Тема 10 (3.2) Продуктивність й ефективність праці (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Сутність та соціально-економічне значення ефективності праці. Ефективність праці – це соціально-економічна категорія, що визначає ступінь досягнення тієї чи іншої мети (або вирішення задачі), співвіднесену зі ступенем раціональності витрат і використаних при цьому ресурсів. Ефективність праці в буквальному розумінні означає - результативність. Тобто, ефективність праці має визначатися насамперед конкретними споживчими вартостями (матеріальними чи духовними благами, послугами, роботам и). Продуктивність праці - це показник ефективності праці, що характеризується співвідношенням обсягу робіт, послуг та кількості праці, затраченої на виробництво певного обсягу праці, тобто, продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Механізм підвищення продуктивності праці полягає в тому, що затрати минулої праці зростають, а затрати живої праці скорочуються, але так, що зрештою відбувається зниження загальних затрат праці на виробництво одиниці продукції.

2. Фактори і резерви підвищення ефективності праці та стабілізації СТВ. Фактори ефективності праці – це уся сукупність рушійних сил і причин, що приводять до її збільшення. Дія факторів ефективності праці залежить від природних, суспільних, екологічних і матеріальних умов, в яких вони проявляються і реалізуються.Фактори зростання ефективності та продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи: матеріально-технічні що визначають якість засобів виробництва; організаційно-економічні й управлінські, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва; соціально-психологічні, пов'язані роллю людини у суспільному виробництві.

Резерви ефективності праці— це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що невикористані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу.

Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне.

3. Показники і методи виміру продуктивності праці. Продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення результативності трудової діяльності працівників, його застосування дозволяє оцінити ефективність праці, як окремого працівника, так і колективу підприємства. Вимір продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці. В залежності від прямого чи оберненого співвідношення цих величин є два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість. Виробіток - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції виробленою одним працівником за одиницю робочого часу. Чим більше значення цього показника, тим вища продуктивність праці. Рівень і динаміку продуктивності праці можна виразити за допомогою зворотної величини. Трудомісткість – це обернений показник рівня продуктивності праці, характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

4. Програми управління ефективністю праці на підприємстві. Управління ефективністю праці на підприємстві — це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

Рекомендована література: [1, с.375-396]; [3, с.192-214]; [6, с.70-85], [7, с.68-80], [9, с.68-80], [16]

Лекція 11

Вступ (0,5 год.)

Тема 11 (3.3) Політика доходів і оплати праці (1,5 год.)

Логіка викладу:

1. Рівень життя і доходів населення. Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою нижньої та верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою.Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від їх рівня.Грошові доходи населення включають всі надходження грошей у вигляді оплати праці робітників, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів і нерухомості. Натуральні доходи включають, перш за все, продукцію, вироблену домашнім господарством для власного споживання.

Дата добавления: 2014-12-07