Картина перша

Лірична комедія

D або Історія про дівчину, дисертацію і диво

(авторизований переклад Марини Каранди та Оксани Литвиненко

за мотивами п’єси Юрія Дружникова «Учитель закохався»)

---------------------------------------------------------------Діють:ОЛЕГ АНДРІЙОВИЧ, він же ОЛ А Н, 26ІРИНА, 20ЛЮСЯ НЕЧАЙ, 15КАТЯ РОЗУМОВСЬКА, 15СТЕПАН ХОБОТНЯ, 15КОСТЯ СОТНИК, 15ХОБОТНЯ-СТАРШИЙ, біля 50-тиМАР’ЯНА СЕРГІЇВНА, директор школи, 53ГАННА АДАМІВНА, зав. Райвно, близько 45 ПЕТРЯНОВ, за 401,2 САНІТАРИ6 АКСЕЛЕРАТІВ – веселих старшокласників і старшокласниць для сцен перерви, бійки та вальсуТехнічка тьотя Клава (дзвоник, швабра, лійка, квіти)СЕРЦЕ – хлопець і дівчина (роль пантомімічно- хореографічна)Скелет – хлопець у чорному одязі із маскою черепом і намальованими кістками.

* ЧАСТИТА ПЕРША *

ВАЛЬС розпочинає пара у червоному одязі. Інші три пари – у шкільній формі радянських часів. На сцені - вестибюль школи 70-х років ХХ століття: вікно, диван. Школа з біологічним ухилом: перша пара танцюристів створює власною пластикою макет серця, інші пари виставляють реальні колекцію метеликів і лікарських трав. Двоє дверей з написами:"Учительська "та "Директор школи". Виходить пританцьовуючи вальсовим кроком за останньою парою технічка Тітка Клава, подивилася на годинник і витягнувши дзвіночок, стала дзвонити. Скінчився урок. Вивалюються на сцену збожеволілі від тягаря науки старшокласники. Один зображує бринькання на гітарі, інший - катається на роликах, третій танцює щось, четвертий, не дивлячись на них, біжить з м'ячем і кедами, які бовтаються на шиї, на ходу відпрацьовуючи баскетбольні кидки, і т. п. Дівчата з реготом проносяться. Одна йде, занурившись у модний журнал. Всі зникають в проходах залу. Виходить СТЕПАН в модній куртці, тримаючи за ноги КОСТИКА, який йде на руках. Зламавши фігуру, обидва тікають, даючи один одному потиличників. КАТЯ виходить спокійно, зупиняється, щоб заховати щоденник у портфель. Бачить, що забула щось і повертається в клас. За ними вискакує ЛЮСЯ, раптово завмирає.

ЛЮСЯ. (складає долоні рупором, кричить) На -брид-ло - о- о! (Прислухається, пританцьовує, співає.) Набридло, набридло, набридло -о -о! (Зупиняється, знову складає долоні, але не встигає крикнути). Обережно входить ІРИНА. Вона гарна собою, помітно й зі смаком одягнена, спідниця могла б бути коротше, та нікуди. На плечі модний рюкзачок. ЛЮСЯ порівнює його із своїм пошарпаним портфелем. ІРИНА озирається, ніби потрапила сюди через непорозуміння.

ІРИНА. Набридло? Що?

ЛЮСЯ ( з недовірою). Невже не ясно? Вчитися! Весна! Трава вилізла жахливо зелена! Хочу лягти на траву і дивитися на хмари.

ІРИНА. Лежиш - а вони пливуть, пливуть. Ой, як я тебе розумію!
ЛЮСЯ. Правда?! (Сумно) Але - не можна! Забороняється дивитися у небо! Тільки в підручник. Ще два місяці. На Дніпрі теплоходи, а ми... (Широко розкриває рот, працює щелепами.)
ІРИНА. Не зрозуміла.
ЛЮСЯ. Дев'ять років гриземо граніт науки.
ІРИНА (зацікавлено). Так ти - в дев'ятому?
ЛЮСЯ (оглядаючи себе). У дев'ятому.
ІРИНА. " А " чи " Б"?

ЛЮСЯ. " Б".
ІРИНА. Цікаво!
ЛЮСЯ. А тобі дев'ятий "Б" навіщо?
ІРИНА. Викладати літературу.
ЛЮСЯ. Ти?!.. Тобто я хотіла сказати - ви?!.. У нас у класі? Студентка?
ІРИНА. Вгадала! На практику. Літературу любиш?
ЛЮСЯ. Чесно?
ІРИНА. Звісно!
ЛЮСЯ. Ненавиджу! А ви любите анатомію?
ІРИНА. Відверто кажучи, все вже забула.
ЛЮСЯ. Чому ви саме до нас у школу прийшли? А, зрозуміло, у нас вчитель літератури вже місяць як в декрет пішов. Вірніше, пішла. Але ми ще не скучили.
ІРИНА (недовірливо). Як це? І заміни немає?
ЛЮСЯ. Та ви що - про нашу спецшколу не чули?! Весь Київ знає: у нас біологічний ухил. Тут вирощують майбутніх геніїв світової науки.
ІРИНА. А хто не витягне у генії?
ЛЮСЯ. Того відсіють як простий талант. Літературу люблять стандартні дівчата, а у нас вони всі... (крутить пальцем біля скроні) звихнулись на мікробіології та біохімії, як і хлопці. Нам потрібен учитель біолітератури. Ви в ній січете?
ІРИНА ( обережно). Ні!..
ЛЮСЯ. До речі, як був поранений Пушкін?
ІРИНА. Що? Хіба це так суттєво? Здається, у живіт...
ЛЮСЯ. Здається... А якби він стрілявся зараз, з таким пораненням його можна було б врятувати? Що повинен був зробити хірург? (Чекає.) Може, вам, поки не пізно, відчалити в іншу школу? Більш середню? Тобто, я хочу сказати, звичайну... Ви у нас і тижня не протягнете. Винесуть!..
ІРИНА (злякано). Це як - винесуть?
ЛЮСЯ. Ногами вперед. Жарт. А вже любити вас тут не будуть. Це точно!
ІРИНА. Навіть якщо...
ЛЮСЯ. Навіть якщо! У нас всі обожнюють вчителя біології Олега Андрійовича. Він же класний керівник. Наш старий - енергоємний.
ІРИНА. Який?
ЛЮСЯ. Ну, енергійний. ККД у нього, як у МГД- генератора. І ще - безжурний. Душа у душу живемо. Крім тупих, звичайно. З тими у нього несумісність. Для інших він біобог, безжалісний до посередньості. Він буде вашим ворогом No 2.
ІРИНА. Стривай-но! А хто ж No 1?
ЛЮСЯ. No 1 - це ми! Ми його біодіти. (Підходить до стіни, вмикає. СЕРЦЕ оживає.Чути його биття) Ось - його робота. (Серце музичною пантомімою показує свою роботу) (Вимикає) Ваше серце в розрізі.
ІРИНА. Чому - моє?
ЛЮСЯ. Тому що ви не позбавлені сірої речовини і зрозумієте, що...
ІРИНА. А якщо я все-таки спробую?
ЛЮСЯ. Хм... (Пильно вдивляється в Ірину.) А у вас рефлекс мети розвинений!
ІРИНА. Дякую за комплімент... Я піду, мабуть. Мені до директора. І з вашим старим учителем хочу познайомитися.
ЛЮСЯ. Ще невідомо, чи захоче він...
ІРИНА (здивовано). Тобто?
ЛЮСЯ. Я хочу сказати - довірити свій екстраординарний клас - у якісь недосвідчені руки.
ІРИНА. Де його взяти - досвід?
ЛЮСЯ. А ми - кролики?
ІРИНА. Що ти! Я буду намагатися з усіх сил. До зустрічі!
ІРИНА підходить до директорської двері, зупиняється, входить.

ЛЮСЯ. Чао!.. (Перекривляючи ходу Ірини.)
КАТЯ. Хто це? Новенька?
ЛЮСЯ. Ні-і-. Практикантка! Філологи до біологів!
КАТЯ. Що, наївна, як утробна дитина?
ЛЮСЯ. Ну дістанеться їй!
КАТЯ. Ненавиджу всіх прислужниць ямбів і хореїв! Ходімо, наших порадуємо!

З директорської двері показується Мар'яна СЕРГІЇВНА. Вона спокійна, виглядає простодушною, усміхається. За нею ІРИНА.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Значить, ви у Драгоманівці навчаєтесь? Я ж теж там фізмат скінчила. Довго вам ще?
І РИНА. Два роки...
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ну що ж? Практика - справа тимчасова, а там, як себе зарекомендуєте. Сподобаємося одна одній - може, і працювати до нас прийдете. А поки знайомтеся зі школою, постарайтеся скоріше звикнути до наших порядків... (Подумавши) І до непорядків теж. Клас, попереджаю, непростий. Самостійні, язикаті. Терміново ставайте володарем дум. Буду допомагати. І класний дев'ятого "Б" зараз у школі.
ІРИНА. Олег Андрійович?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Чули?
ІРИНА. Встигли повідомити. Йому скоро на пенсію?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Чому на пенсію?
ІРИНА. Старий - кажуть.
Мар'яна СЕРГІЇВНА (сміється). Ох, діти! До речі, врахуйте: він зовсім не знає тонкощів нашого ремесла.
ІРИНА. Не справляється?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. У тому й справа - чомусь справляється!
ІРИНА (іронічно). Загадкова особистість?

Мар'яна СЕРГІЇВНА. Даремно не вірите. Ох і важко з ним! Досвідчені вчителі для нього не указ. Діти – у захваті: є в ньому щось!.. Питання дисципліни його абсолютно не цікавлять. Це, каже, проблема, що виникає від нудьги. Що мені - жонглера на алгебру звати? Він так урок дасть, що просто заражає всіх пристрастю до предмета. Як на мене

ІРИНА. Що ж?
Мар'яна СЕРГІЇВНА (довірливо). Вони вважають його героєм. Особистість! Я його фото у дівчат бачила. А своєї за тридцять два роки щось жодного разу. Навіть у сусідніх школах, про нього чутка. Адже він лікар, хірург- кардіолог. Та ще вчений! Дисертацію мало не захистив.
ІРИНА. Мало?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. На останньому етапі щось науковому керівнику не сподобалося. Зажадав замінити перевіреними даними, а Олег уперся. З характером! Грюкнув дверима. Дисертація і застрягла. А я ось, взяла його Але, думаю, він при першій нагоді піде... Чого ви посміхаєтеся?
ІРИНА. Ще раз грюкне?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ну, там видно буде... Ідіть у вчительську, він, скоріше за все, там. (Виходить)
ІРИНА поспішно чепуриться, боїться, потім вирішується увійти в учительську. Двері її різко відчиняються. Назустріч виходить людський Скелет, хвацько розмахує руками і ногами.
ІРИНА. Здра...! Так можна збожеволіти... Скажіть, шановний скелет, живий хто в учительській є?
ОЛЕГ Анд. (гробовим голосом). Я був таким, як ви, а ви будете таким, як я... (Показується з-за скелета.) Так у нас в інституті студенти на лобі черепа накреслили. Втім, вибачте...
ІРИНА. Ви ким в школі працюєте? Водієм скелета?
ОЛЕГ Анд. По очах дізналися?
ІРИНА. На лобі написано - самі сказали. Тільки чому ви не лисий або хоча б не сивий?
ОЛЕГ Анд. Скоро посивію. А лисина для чого?
ІРИНА. Діти сказали - старий.
ОЛЕГ Анд. Так це ж посада, а не вік! За вислугу років. У мене стаж - вісім місяців.
ІРИНА. А у мене - нуль!
ОЛЕГ Анд. Називайте мене Олег. Тобто за-можливістю, Олегом Андрійовичем. А хлопці нарекли -Олан.
ІРИНА. Велично! Будь ласка, розкажіть мені про ваш клас?
ОЛЕГ Анд. Угу. (Монотонно) Клас являє собою штучно створений живий організм, який...який

ІРИНА. Який - що?
ОЛЕГ Анд. А ви, власне, хто - Людина зі стажем Нуль? Для десятикласниці застара, а для матері занадто молода. Значить, ви - старша сестра учня.
ІРИНА. Не вгадали! Я просто практикантка. Чому ви смієтеся?
ОЛЕГ Анд. Коли я вчився у школі, у нас в класі була найнекрасивіша дівчинка - вона і пішла учителювати... А ви... Нарешті в спецшколі з'явилася гарна жінка!
ІРИНА. І її направили до вашого дев'ятого "Б"... Не боїтеся?
ОЛЕГ Ан д. Навпаки! Переймаюся самоповагою: я старий учитель, хоча і з відомим вам комплексом неповноцінності.
ІРИНА. Я про вас чула.
ОЛЕГ Анд Від Мар’яни Сергіївни?
ІРИНА. Раніше... Уявила собі вас зовсім не таким... (Згадавши) А ви теж ненавидите літературу?
ОЛЕГ Анд (з реготом). Стривайте!. Я бувший у вжитку експериментатор. Наука, Прекрасна Практикантко, забирає людину цілковито.
ІРИНА. Значить, буде можливість піти - підете?
ОЛЕГ Анд. Мій колишній шеф заявив, що дисертація захищатиметься тільки у нього. А мені сказав: місце тримаю! Та чорт з нею, з дисертацією! Я через неї сам трохи інфаркт не підхопив. Три тижні в клініці провалявся... Серце, виявляється, не залізне. Чого смішного?
ІРИНА. А ви не знали?.. Але якщо не залізне, може, піти на компроміс?
ОЛЕГ Анд. Поступитися? Ну вже зась! Це не місце у трамваї. Науку вбивають компроміси! Видно, ми з вами, на протилежних полюсах.
(Тітка Клава ганчіркою змахнула пил з муляжу серця і подзвонила на урок. ОЛЕГ АНД розгублено дивиться на ІРИНУ, схоплюється, дивиться на годинник.)
Але... Отже: п'ять, чотири, три, два, секунда - старт!
ІРИНА. Чий старт?
ОЛЕГ Анд. Ваш! Почався відлік педагогічного стажу...(Знімає з себе, одягає ІРИНІ окуляри) Так... (Робить паси над її головою.) Сніб - Снаб - Снурре - флюрре - базелюрре...От ви сивіє..Ваші учні обзаводяться сім'ями... Ось вам і на пенсію час... (Знімає з ІРИНИ окуляри, надягає собі.) У мене відчуття, ніби знаю вас сто років.
ІРИНА (махає рукою). Але мені ще немає ста!
ОЛЕГ Анд. Буде! А поки давайте дружити. Я - класна дама зі стажем і буду вашим гідом по школі.
ІРИНА. І Вергілій увів Данте до пекла.
ОЛЕГ Анд. Не знаю, до якого кола, але вперед!
ОЛЕГ Анд і ІРИНА йдуть.

Картина друга Тітка Клава миє підлогу. Уроки скінчилися. Прощаються з технічкою, тихо розмовляючи, розходяться дівчата- старшокласниці. Тітка Клава шанобливо пропускає ІРИНУ з класним журналом. Вона в новому костюмі, до старшокласників Тітка Клава підкреслено - повчальна. Йдуть ЛЮСЯ і КАТЯ з портфелями і СТЕПАН з двома - своїм і Костика
ІРИНА. Братики -кролики, ми знайомі три тижні, і мені лячно. Не від того, що ви не знаєте елементарних речей. Войовничо не хочете знати. Людство створювало для вас вірші, музику, живопис, балет. А вам все це не потрібно? КОСТЯ. Якщо потрібно, то мінімум. (Блазнює, дуріє). ІРИНА. Костя, я порівнюю тебе на біології і на моїй літературі - це дві різні людини. ЛЮСЯ. Він буде хірургом, як Олан. КОСТЯ. У галузі літератури я - двієчник за переконанням. КАТЯ. Тільки переконання треба вміти ще відстоювати. СТЕПАН. Ось я - скрізь однаковий. Вистачило б скромного «добре». А мені сьогодні двійку - за що? ІРИНА. Є речі, які треба відчувати. Це не математика. КАТЯ. Мені давно ясно: талановиті люди заради того, що їм подобається, жертвують життям. На все здібностей не вистачає. Доводиться вибирати пріоритети. ІРИНА. Так що, Леонардо да Вінчі помилився, коли однаково полюбив вертоліт і пейзаж? Ще древні говорили: життя коротке - мистецтво вічне. СТЕПАН. По-моєму, мистецтво коротше життя. Взяти кіно: півтори години - і живи собі далі! КОСТЯ. Щоб все дізнатися, і мільйони зіркових років не вистачить. Театр якщо й потрібен, так тільки анатомічний. ІРИНА. Нічого собі афоризм! КОСТЯ. Не мій - Олана. Сенс: краще те, без чого обійдешся, не знати і не сумувати. ІРИНА. Я думаю, краще дати поезії шанс, сумувати, і радіти, і любити - жити з відкритим серцем! КАТЯ. У відкрите серце можна занести інфекцію. ІРИНА. Ви юні нігілісти, сухарі! Повинна вас засмутити: це тимчасове, вікове... КАТЯ. Між іншим, Олан з нами повністю згоден. ІРИНА. Значить, і він не правий! ЛЮСЯ.. Ну, це вже занадто! КОСТЯ. Гаразд! Припустимо, праві ви. КАТЯ. Ми згодні слухати, наприклад, Баха. КОСТЯ. Так, тягніть до класу рояль. Але час - де взяти час? І без Баха перевантаження! А нас, дітей, майбутнє країни, треба оберігати! У нас психіка слабка, можна... СТЕПАН. Бах - і на той світ! (Б'є Костю, той відлітає)
КОСТЯ. Ті, що, здурів? Чи у стадію мавпи повернувся?
СТЕПАН: Ні, показав, що перевиховувати нас запізно...
ІРИНА. Зачекайте! Ще зрадите вашій біології! (Відходить до вчительської)
Друзі збираються розійтися, зупиняються КАТЯ. Зрадимо? Заради літератури?..
ЛЮСЯ. Думаєте чому вона така нервова?
КОСТЯ. Училка - а довести нічого не може.
СТЕПАН. Яка вона училка?! Всього тільки- студентка, напівфабрикат філолога.
КАТЯ. Невже не помітив? Так Ірочка того... Закохана...
СТЕПАН. Як?
ЛЮСЯ. Як, як?! Ну, Олан у неї, а вона - у нього.
СТЕПАН. Звідки ви знаєте?
КАТЯ. Вони зі школи виходять - удвох!
ЛЮСЯ. І вона! Бере! Його! Під руку!.. Вчора на лавці сиджу, а вони йдуть, наче крім них нікого не існує. Навіть мене..
КОСТЯ. Навіть мене... Подумаєш....
ЛЮСЯ. Та вона на нього знаєш як дивиться?!
КОСТЯ. Ну і як?
ЛЮСЯ. А ось так. (Дивиться впритул. Пауза)
КОСТЯ. Нечай, ти чого це...
КАТЯ. Тренується... Нас обіцяв зводити до інституту імені Богомольця, а сам у кіно пішов.
СТЕПАН. З нею?
КАТЯ. Не з тобою ж!.
КОСТЯ. Абстрактно кажучи, вона, загалом, дуже навіть... нічогенька...
ЛЮСЯ. Нічогенька? (ображено) Та нічого особливого.
КАТЯ: Сексапільна дівчина, і все...
КОСТЯ (Степану). Чого іржеш, як недорозвинений? Може, Олану у вас дозволу питати, у кого закохуватися?
ЛЮСЯ. Не у цьому справа! Всі дівчата проти того, щоб він закохався.
КОСТЯ. А як же: ви все самі в старого втюрилися!
КАТЯ. Я б попросила... Якщо й так, то деякі...
СТЕПАН. Наприклад...
ЛЮСЯ. Хоча б і я! Не в тебе ж закохуватися!
СТЕПАН. Чому?
ЛЮСЯ. Ти подивися на свої вуха. (Простягає йому люстерко.)
СТЕПАН. І що? По-моєму, вуха як вуха...
ЛЮСЯ: А по -нашому, прямо просяться на пластику!..
КАТЯ. Олан - незвичайна людина. У нього є благородна мета. Чоловік без мети - нікчема..
ЛЮСЯ. Ні, я в нього не закохана! Просто він - мій лицар в окулярах і без шпаги. Але все це - було. Тепер йому на нас наплювати. Вся увага - їй! Нас на Іру проміняв!
КАТЯ. Як же бути?
КОСТЯ. Ви як хочете, а я беру зобов'язання: літературу не вчити. Мольєр сказав: «Життя – це сон». Ось і буду спати на літературі за вказівкою Мольєра.
КАТЯ. Це, здається, Кальдерон.
КОСТЯ. Тим більше! Її директриса за двійки на раз-два вижене!
СТЕПАН. Чекайте, поки вижене. Та мене батько за двійки живцем з'їсть - капці сплюне. Діяти треба!
ЛЮСЯ (обережно). Як?
СТЕПАН. Дуже просто: вбити клин між ними!
ЛЮСЯ. Легко сказати!
СТЕПАН. Хоча є одна ідея! (Шушукаються і сміються)
КАТЯ. Але, це особисте життя...
СТЕПАН. Тихіше! Вона! Давай! (виштовхує Люсю).Ховаються - хто де. З учительської виходить ІРИНА. ЛЮСЯ вискакує з укриття, ледь втримавшись від падіння, кашляє.
ІРИНА. Ти ще не пішла, Нечай?.. Поки не забула. Пам'ятаєш, ти питала про поранення Пушкіна. Я з'ясувала. У 1937 році лікар Арендт, нащадок Миколи Арендта, який намагався лікувати пораненого поета, встановив: сучасними методами Пушкіна дійсно можна було б врятувати.
ЛЮСЯ (байдуже). Куля пройшла у черевну порожнину і зачепила крижову кістку. Розпочався перитоніт. Із коматозного стану можна було вивести за наявності антибіотиків. Ми це давно знаємо.
ІРИНА. Навіщо ж тоді запитувала?
ЛЮСЯ. Перевірити не можна?... Олегу Андрійовичу на цю операцію треба було б дві години. (Після паузи.) Погода яка! Літом запахло. Ми з Оланом знову до Канівського заповідника поїдемо, як минулого літа. Трави збирали. Жаб оперували. Купалися....А ви... поїдете з нами?
ІРИНА. Я погано плаваю.
ЛЮСЯ. Навчимо! Ви дітей любите? Маленьких?
ІРИНА. Дуже.
ЛЮСЯ. І я - просто жах! У мене їх буде...(Загинає по черзі всі десять пальців.) Два. Хлопчик і дівчинка. Коли до старого, тобто Олега Андрійовича, приїжджала дружина, я всі дні поралася з дитиною.
ІРИНА. З якою дитиною?
ЛЮСЯ. Меншою. Такий симпотюля, щічки рожеві! А старший дома залишився.
ІРИНА. Чия дружина?..
ЛЮСЯ. Його... Ненадовго приїжджала, вони начебто розлучилися потім...
ІРИНА. Нісенітниця якась! Але звідки?
ЛЮСЯ. З Тернополя. Або ні, з Житомира... Що з вами, Ірино Павлівно? Зблідли...
ІРИНА. Ні... нічого... Дурниці!
ЛЮСЯ. Ви не турбуйтеся! Чоловіки, вони такі!.. Якщо розібратися, він вам не пара. Ви схожі на студентку інституту культури, майбутню кінозірку, а він очкарик, сухар!
ІРИНА. Ось воно як! За мене вирішила? Я думала - наївна дівчинка. А у тебе гострі кігтики! (Вибігає)
ЛЮСЯ. Будеш без кігтів - подряпають!
Висипають друзі.
СТЕПАН. Блиск! Вона у шоці.
КОСТЯ. А по-моєму, нечисто виходить. Сморід є...
ЛЮСЯ. Це ж в інтересах усього класу!
КАТЯ (Кості). Вірно! Буде Іра йти зі школи, скажемо: розіграли. Що у неї - почуття гумору відсутнє?
СТЕПАН. Атас! Ховайтеся швидше! Олан йде! ЛЮСЯ, КАТЯ і СТЕПАН знову поспішно ховаються. КОСТЯ спотикається через власний портфель, падає. Входить ОЛЕГ. ОЛЕГ Анд. Сотник, так струсом мозку обзавестися можна...
КОСТЯ. Це сорок днів повного спокою. Лафа!
ОЛЕГ Анд. Не для всіх. Ти Ірину Павлівну не бачив?
КОСТЯ. У буфет пройшла.
ОЛЕГ Анд. Старий, як там урок літератури?
КОСТЯ. Нормально. Повна гармонія. А що?
ОЛЕГ Анд. Я турбуюся за неї: молода, недосвідчена.
КОСТЯ. Недосвідчена? Та більш досвідчена за вас! У два рахунки того... попрактикувалася і... вас окрутила...
ОЛЕГ Анд. Он ти про що! Тоді так: не вона мене, а я її. У твоєму віці можна бути і більш делікатним.
КОСТЯ. З якого дива? Вона сама сміється. Флірт як флірт. Каже, що її наречений краще.
ОЛЕГ Анд (після паузи). Сотник, у тебе температура! Який наречений!
КОСТЯ. А той, який в цій... як її... в армії служить, на Далекому Сході. Скоро повернеться, і тоді весілля. Вже, кажуть, призначено. Як думаєте: нас з вами покличуть?
ОЛЕГ Анд. Слухай, Сотник, розумнішого нічого не могли сконструювати? Це ж шито білими нитками!
КОСТЯ. Розумніше - важко. Я піду, а то - уроків!.. Одного Гоголя ваша Ірина задала години на дві читати.. (Іде, зупиняється.) А температура у мене через це ніколи не підвищується! (Вибігає)
ОЛЕГ Анд стоїть в задумі, потираючи скроні. Іде.
ЛЮСЯ. Шито білими нитками... Треба буде - чорними зшиємо! Кать, тітку підключай!
КАТЯ. Може, не варто? (всі кивають). Що, будемо скаржитися?
СТЕПАН. Усі засоби добрі, аби доконати!

Картина третя
У своєму кабінеті працює Мар'яна СЕРГІЇВНА. Звідти чутно радіо: У вестибюлі на стіні нова дошка: "До іспитів залишилося... днів". Число ще не повісили на цвях З'являється Хоботня- СТАРШИЙ. Він ретельно одягнений, білосніжна сорочка, краватка. Хоботня тягне величезний щит. Перед кабінетом директора поправляє манжети, стукає у двері, усміхається.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. А, заходьте, товариш Хоботня..
Хоботня. Ось, Мар’яно Сергіївно, все у кращому вигляді... Спробуйте сказати, що батьківський комітет погано працює! Добридень (Шанобливо тисне руку) Кращі випускники...
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ой, спасибі! Всі мої... Допоможіть повісити. Ось молоток - чоловіча робота.
Виходять у вестибюль. Хоботня забиває цвяхи. Повісивши щит, повертаються.
Хоботня. До речі, у мене до вас невеличка розмова. Адже прийшов я не тільки як батько, але і як адміністратор до адміністратора, зі справою громадською, яка...
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ось як? Сідайте!
Хоботня. Спасибі! (Ходить по кабінету) Відверто кажучи, причина мого хвилювання є наслідком тієї інформації, яка...
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Сталося щось? Хлопчик ваш наче благополучний...
Хоботня. Але назріває небезпека погіршення. Діти прагнуть до інституту, самі знаєте, як важко вступити! Чи гуманно крила підрізати? Учитель ставить з біології двійку, в результаті спотвориться картина успішності
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Незаслужена двійка? Навряд чи...
Хоботня. Гаразд. Тоді копнемо глибше.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Що ви маєте на увазі?
Хоботня. Те, що у вчителя думка тепер спрямована не на учнів, а на те, як спокусити практикантку.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Що? Нісенітниця якась!
Хоботня. У мене точна інформація. «Устами младенца».
Марья Сергеевна. Підлітки брехати вміють!
Хоботня. Мій син - чистий! Я все роблю, щоб дати освіту, виховати гідно. А у вас - розпуста!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Мені здається, папаша Хоботков, ви надто печетеся.
Хоботня. Так я ще не все! Який приклад молоді? Дітям торочимо про відповідальність, але де відповідальність вчителя? Учням спеціальність потрібна, а не шури-мури! Школа - не кіно. У неї ходять без квитків. І секс у ній дітям спостерігати нема чого. А тут? Нареченому, розумієте, зрадила...
Мар'яна СЕРГІЇВНА. У неї - наречений?!
Хоботня. Ви мене дивуєте... Все це знають - військовослужбовець, спецназ Міноборони. Ось вам і позитивний приклад!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Спасибі за сигнал, товариш Хоботня. Сподіваюся, ця розмова залишиться між нами?
Хоботня. За кого ви мене маєте?! Само собою!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Добре. А я подумаю.
Розкланюється, виходить з кабінету, зупиняється, за дверима прислухається. Мар'яна СЕРГІЇВНА пройшлася по кабінету. Вона не знає, на що зважитися. Раптом телефонний дзвінок. Директор знімає слухавку.
ГАННА Адамівна: Мар’яно Сергіївно, добрий день! Упізнали?.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Вітаю! Ганно Адамівно!
ГАННА Адамівна. Так, вона сама. Як школа, як зразковий педагогічний колектив?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Спасибі, Ганно Адамівно. Чим зобов'язані увагою районного відділу?
ГАННА Адамівна. Мар'яно Сергіївно, я вас знаю як прекрасного керівника, досвідченого педагога... але останнім часом не все добре...
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ганно Адамівно, ми з вами двадцять років знайомі, звідки штормить?
ГАННА Адамівна. Так, знаю, чуття ваше не проведеш. З педуніверситету багато нині практикантів прийняли? Либонь ніколи всім увагу приділити?

Мар'яна СЕРГІЇВНА. Якраз навпаки, троє тільки, дуже тямущі.
ГАННА Адамівна. Мар'яно Сергіївно, дорога, уважніше придивіться до такої, Ірини Горської. Надійшла інформація, що дівчина не при собі на уроках, закохалася у молодого педагога і пропагує вірші двозначного, навіть еротоманского змісту.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Цього не може бути! Напевно непорозуміння.
ГАННА Адамівна. А ви нічого такого у її поведінці не помічали?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ні, але розберемося. Сьогодні ж внесемо ясність.
ГАННА Адамівна. Саме на таку реакцію ми і розраховуємо. До побачення.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ось тобі і дим... Треба вживати заходів!.. (Знімає знову телефонну трубку.) Скажіть, у вас в кабінеті немає Ірини Павлівни? Попросіть її терміново зайти до мене. І, якщо не важко, Олег Андрійович нехай теж зайде.
Хоботня - СТАРШИЙ: Як це я своєчасно! (Задоволено киває, витирає піт і йде з почуттям виконаного обов'язку).. Мар'яна СЕРГІЇВНА (лагідно). Іринонько Павлівно, дитинко! Останні дні ви щось стривожені. Що з вами?
ІРИНА. Важко пояснити - приватне. Не звертайте уваги.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. (підходить до Ірини, обіймає, садовить поруч на диван). Вчителі та батьки та... (не знайшлась) звернули мою увагу... Тоді запитаю прямо. Що у тебе з Олегом Андрійовичем?
ІРИНА. От ви про що?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Так, про це.
ІРИНА. Я не знаю!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Правильно! Я все розумію. Таки двох дочок заміж видала, а ростила без чоловіка. (Пауза. Доноситься шум перерви. За межами кабінету з'являються школярі та зникають) Не для засудження... а підказати хочу.
ІРИНА. Ви - про плітки?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Грець з нею, з пліткою. Особливо, якщо справа серйозна. Сама як думаєш? Серйозна?
ІРИНА (глухо). Не знаю...
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Зараз стільки легковажності навколо, що не гріх дівчини і остерігтися. Олег значний чоловік. Таким можна захопитися. Але ж він одержимий своєю наукою. Для таких все навколо - випалена земля. Ти - дівчина, тонко відчуваєш, а він сухар. Ні, він тобі не пара!
ІРИНА (холодно). Дякую. Я подумаю. Можна вас запитати? Правда, що ви хлопців стрижете?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Я?!
ІРИНА. Мені розповідали, що у вас... у нас в школі волосся хлопчакам стригти обов'язково до чубчика.
Мар'яна СЕРГІЇВНА (сміючись). Раз на місяць заходжу до кожного класу і відправляю зарослих до перукарнї. У кого немає грошей - даю свої. При чому тут стрижка?
ІРИНА (злякано). Адже це ж втручання в особисте!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Он що! (Сердячись) У школі, погодьтеся, має бути порядок......
ІРИНА (встає з дивана). Вибачте, але якщо можна це, то можна й інше. Можна вказувати, хто кому не повинен подобатися. Виходить, Джульєтті можна любити, а вчительці ні?
Мар'яна СЕРГІЇВНА (виведена з рівноваги, але ще тримається в рамках). Он як! Старшокласники у мене такі ж гострі! Ти ось до школи ходиш у спідницях вище колін(побачила, що та у брюках – змінила інтонацію) - я мовчу. Ні, горе і радість мені не байдужі. І любов теж.
ІРИНА. Любов - хіба це не особисте?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ні! Любов - справа суспільна..
ІРИНА. Але хіба суспільство може допомогти любити? Як нам мене, може тільки завадити! (голос тремтить)
Мар'яна СЕРГІЇВНА Ну ось, очі на мокрому місці... Ти красуня, життя попереду, не бери ти Олега близько до серця
ІРИНА. Я можу бути вільна? Пробачте, я, здається, різко говорила...
Мар'яна СЕРГІЇВНА (заспокоюючись). Та що вже! Розумію. Розмова -неприємна. Але подумай!
ІРИНА стомлено виходить з кабінету у вестибюль. ОЛЕГ Анд. повернувся і її чекає. ІРИНА сахається від нього убік. Він намагається зупинити її. ІРИНА тікає. ОЛЕГ Анд. стрімко іде до кабінету. Він збуджений. Мар'яна СЕРГІЇВНА теж не настільки спокійна, як у розмові з ІРИНОЮ.

ОЛЕГ Анд. (спершись кулаками на стіл, з викликом). Що тут сталося, Мар’яно Сергіївно? Ірина вийшла - клубок нервів. У чому справа?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Заспокойтеся, Олег.... Жінки мають секрети - невже це вам цікаво?... Я про інше... Що з вашим класом? Ніби підмінили...
ОЛЕГ Анд. Не помічаю. Працюють!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. А двійка Хоботні?
ОЛЕГ Анд. Так це - за тупість!
Мар'яна СЕРГІЇВНА (саркастично). За це можна. Але чим оцінки замінити - пряниками?
ОЛЕГ АНДР. Тільки радістю пізнання.
Мар’яна СЕРГІЇВНА. Ого, звідки лірика? Олег Андрійович, Ви чоловік, з вами я можу говорити прямо. Ірина - така юна, і ваші стосунки на очах школи... Ви вважаєте це прийнятним?
ОЛЕГ Андр. (з посмішкою). А ви що - проти?
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ні... Але на дітях відбивається. Чи не зарано їм вникати у відносини дорослих?

ОЛЕГ Анд. Хіба вдома, на вулиці вони ізольовані від цих відносин? Вони все одно бачать більше, ніж ми.
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Ви впевнені, що ваш приклад позитивний? За знання з нас суворо запитає їх вступна кампанія. А любити... життя навчить. (Пауза) Чи правда, що на уроці у вас була суперечка: скільки відсотків фізіології у коханні?
ОЛЕГ Андр. Правда. Люди, які скоро отримають паспорти, про деякі речі зобов'язані говорити з лікарем... Не для того я прийшов до школи, щоб пояснювати старшокласникам, що дітей приносять лелеки!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Я - вчитель, значить, завжди за нове. Ви незадоволені втручанням у приватне. Припустимо... А дівчатка дев'ятого "Б " сьогодні у джинсах в школу йдуть - бачили? А завтра що ж, в одній білизні і з сигаретою?
ОЛЕГ Андр. Займайтеся, Мар’яно Сергіївно, головною справою!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. У мене немає головних і другорядних. Тільки на все часу не вистачає.
ОЛЕГ Андр. Чому ж тоді вистачає на плітки?
Мар'яна СЕРГІЇВНА (кричить). Я забороняю... (Продовжує, стримавшись.) Не розмовляйте зі мною у такому тоні.... Поки я директор, попереджаю: якщо ваші з Іриною "справи" будуть впливати на дітей, я буду змушена вжити заходів. Що мені залишається?
ОЛЕГ Андр. Вам залишається - порозумнішати!
Мар'яна СЕРГІЇВНА. Щ -о -о?! (ОЛЕГ Андр різко повертається і виходить з кабінету.) Ну, знаєте... (Раптом ображено) Хочеш зробити як краще, тактовніше, - і ти ж винна!
Біля вікна тихо плаче ІРИНА. ОЛЕГ Андр підходить до неї.
ОЛЕГ Андр. Гей! Вчителі плакати не повинні!
ІРИНА. Зараз перестану. (Витирає очі.) Ну у чому я винна?
ОЛЕГ Андр. Ти? Ні в чому!
ІРИНА. Спершу клас проти, а тепер і вчителі, і батьки, і навіть директор! Школа збожеволіла, а причина - я!
ОЛЕГ Андр. Не ти, а я! Це ж я... Я хочу сказати, ти мені дуже...
ІРИНА (раптом перебувши). Ні, ні! Прошу тебе! Нам просто здалося. Я повинна тобі зізнатися, що нічого немає. Просто я пограла...
ОЛЕГ Андр. Як пограла?
ІРИНА. Ну, як кішка з мишкою. Має право дівчина пококетувати? Прости, я більше не буду... Людина, яка всім заважає, повинна...
ОЛЕГ Андр. Дурниці!
ІРИНА. Ні. (Непомітно з'являється СТЕПАН, ховається.) Залишилося заповнити класний журнал, і я йду. Попрошуся на практику до більш середньої школи. Тобто до більш нормальної...
ОЛЕГ Андр. Ідеш?! А я?
ІРИНА (посміхаючись). Так буде краще. А знаєш, я навчилася рішучості у тебе!
ІРИНА виходить у вчительську. ОЛЕГ Андр розгублений. Йшов, було за нею, але різко повертається, зникає. СТЕПАН вилазить з укриття. З'являються ЛЮСЯ, КАТЯ і КОСТЯ. За ними вивалюється ватага однокласників.
СТЕПАН. Зрозуміли?
ЛЮСЯ. Що?
СТЕПАН. Як ми їй хвіст накрутили. Перемога! Ірочка котиться зі школи. УРА!
Самозабутньо танцюють переможний танець дикунів.
СТЕПАН. Ось так. А ви боялися!
ЛЮСЯ (озирається). Тс -с -с... Іра дівчатам дозволила до школи у брюках ходити. Їй за це від директриси влетіло!
КАТЯ (Раптом тихо.) І якщо вона... його... все-таки?.. Тоді її шкода...
КОСТЯ. Чому шкода?
ЛЮСЯ. Тому що ти - дурень! Регочуть. Проходить по сцені Тітка Клава з горщиком. Похитала головою.
СТЕПАН. Тс -с! Атас! Змотуємо вудки! Всі тікають.
Повільно входить ОЛЕГ Андр. Знову підходить до дверей учительської, коливається, увійти чи. У вестибюль енергійно вривається Петрянов. Помітивши ОЛЕГА, завмирає, крадеться уздовж стіни. Вийнявши з кишені пістолет, підкрадається до вчителя ззаду.
ПЕТРЯНОВ. Ні з місця! (Тітка Клава горщик упускає з переляку) Руки вгору. Попереджаю: рушиш - стріляю! (Тітка Клава підбирає горщик, задкує) ОЛЕГ Андр підкоряється. Звідкись виникає звук - биття СЕРЦЯ. Воно оживає Ритм прискорюється, ніби людина біжить. Звук стає все голосніше, наростає і раптом різко обривається Серце розламується і розбігається у різні боки.

Дата добавления: 2015-05-23